Україна

За що знищили Володимира Івасюка?

“Пішов у смерть і повернувся в думі, і вже тепер ніхто його не вб’є” – ці слова Ліни Костенко могли б стати епіграфом людської пам’яті про геніального українського композитора Володимира Івасюка, якого вбили 25 квітня 1979 року. Минуло 50 років, відколи вперше прозвучала його “Червона рута”, та її досі співають не лише в Україні, а й у багатьох куточках Землі. Для українців вона є самобутнім гімном справжньому коханню, тому так легко сприймається кожним поколінням.

24 квітня сів у невідоме авто і більше його не бачили

А самому композитору й поету багатьох відомих пісень Володимиру Івасюку 4 березня могло б виповнитися 72 роки, але його життя трагічно обірвалося у 30…  Бо комуністичний режим не зміг простити, що свій талант він присвятив лише українській музиці, яку творив на традиціях животворної народної пісні без жодного натяку на запозичення “соціалістичного реалізму” й прославлення ідей комунізму. І саме ці пісні підняли його на вершину слави й всенародної любові…

…22 травня 1979 року чи не стотисячний потік народу у Львові прощався з автором “Червоної рути”. Хоча, як тепер відомо, дехто тоді й не наважився приїхати на похорон, аби віддати шану Володимиру Івасюку, знаючи, що ті проблеми, які з’являться, можуть нашкодити подальшій кар’єрі. Але Ростислав Братунь, у той час секретар Львівської спілки письменників, не злякався сказати щиру промову біля могили замученого композитора, у якій завуальовано звинуватив тогочасний режим у його смерті, незважаючи на те, що кадебісти, як шуліки, чигали на кожного, аби вловити бодай якусь підозрілу фразу. Зрозуміло, що після цього він позбувся цієї посади і мав чимало клопотів.

Про смерть Володимира Івасюка офіційно майже нічого не повідомляли, окрім того, що це трагічне самовбивство й не висловили жодного щирого співчуття. Проте Львів не вмовкав від гніву, довідавшись, що 18 травня у Брюховецькому лісі (неподалік міста) знайдено тіло повішеного Володі. Востаннє його бачили ще 24 квітня, коли він сідав у невідоме авто…
Смерть цього українського композитора й досі залишається для нас загадкою, а усі версії щодо скоєного злочину базуються лише на припущеннях і здогадах. Проте усі, хто знав Володимира, навіть не допускають думки, що він міг сам накласти на себе руки. Так само у цьому не переконати й тих, хто добре розуміє усю підлість, підступність й кілерські методи нищення людей совєтськими спецслужбами. Проте, щоб це зрозуміти й усвідомити, потрібно знати життя та творчість надзвичайно обдарованого й цілеспрямованого композитора.

Батько Володі – буковинець, мати – східнячка

З мамою, татом та сестрою Галею

Народився Володя 1949 року в місті Кіцмань. Його батько Михайло Григорович Івасюк родом з Буковини. Довідавшись, що дід Григорій пішки прийшов із села у Чернівці 1913 року, аби зустріти потяг, яким сюди прибув Іван Франко, і слухав у Народному домі його поему “Мойсей”, у розмові з сестрою Володі пані Оксаною запитала про походження їхньої сім’ї (важливість, якого ми роду і якого коріння, щораз підтверджуються все більше). На що вона відповіла просто і щиро:
– Дід Григорій був заможним селянином. Працював у хаті-читальні. Помер він 1942 року. Тато, коли повернувся у Кіцмань із Сибіру, куди його вивезли 1946 року, фактично не мав де жити. Тоді він й познайомився з мамою, вона – східнячка із Запоріжжя. Після закінчення педагогічного інституту її направили з голодної Східної України “піднімати знедолену Західну Україну”. Але тут вона ще застала культуру і заможність, що залишилися від австрійської влади, яку не загубили пізніше й румуни. Мамі, вона викладала у школі російську мову та літературу, виділили кімнатку у невеличкому будинку для вчителів. Коли вони одружилися, тато перейшов жити до мами. Саме у тому будиночку Володя і народився. (До речі, у ньому народилася і Ані Лорак – її мама теж вчителька, мала тут квартиру. Тут жила потім тітка Ані Лорак – авт.). Жили вони там не довго, згодом винайняли квартиру на вулиці Шевченка, а ще через деякий час їм виділили на тій же вулиці половину колишнього панського будинку. У Чернівці батьки переїхали 1970 року, мені тоді було п’ять років, тому той період життя у Кіцмані майже не пам’ятаю.

З сестрою Оксаною

Треба відразу додати, що завдячуючи професору медицини Зільбергу, брату відомого російського письменника Катаєва, за національністю єврея, Михайло Івасюк залишився живий і повернувся додому. Зільберг, побачивши здібного хлопця, який знав чимало мов, забрав до себе, чим врятував його від голодної смерті. Батько, маючи освіту ветеринара, захоплювався музикою, літературою і згодом закінчив педагогічний інститут, після чого у школі викладав іноземну мову. Переїхавши у Чернівці, працював в університеті. Саме батько чи не найбільше долучився до вибору Володі – композиторської творчості. Бо лишень сину виповнилося п’ять рочків, як він відвів його у музичну школу. Разом з ним записував ноти й проходив перші музичні ази. Першим вчителем маленького Володі був Юрій Бруєвич. Пізніше музичній грамоті Івасюка навчав Юрій Лізнюк. А ще пізніше – Микола Новицький, заслужений працівник культури, який працював директором Кіцманської музичної школи і вважав, що теж неабияк долучився до того, аби Володя став композитором.

(Далі буде)

Ольга ЖАРЧИНСЬКА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *