Україна

За що знищили Володимира Івасюка? (продовження5)

Юрій Рибчинський сказав: «Його вбили…»

Комуністичний режим не міг змиритися з тим, що люди так відверто говорили про смерть Володі Івасюка, а його могила потопала у квітах. Адже національно свідомі українці розуміли, що совєти перекривають горло національній пісні. Не дивно, що після похорону з’явилося безглузде офіційне повідомлення про те, що Володимир Івасюк був психічно хворим, у нього був застій у творчості, а після депресії почалися запої, що й призвело до самогубства. Ажіотаж навколо смерті Івасюка сприймався владою як націоналізм. Отож, його пісні заборонили виконувати на довгі роки.

А коли Володина мама прийшла до першого секретаря Львівського обкому партії Добрика з проханням отримати дозвіл на встановлення пам’ятника на могилі, той хамовито виставив її за двері! Пам’ятник Володі поставили аж через одинадцять років, десять він простояв у майстерні Миколи Посікори! Могилу композитора неодноразово руйнували й підпалювали. Проте батьки, так само, як і його справжні друзі, ніяк не могли змиритися з таким жахливим вердиктом як самогубство (чимало колишніх так званих друзів у той час стали уникати із сім’єю Івасюків будь-яких стосунків). Юрій Рибчинський, почувши про смерть Володі, відразу сказав: «Його вбили…»

Є свідчення, що готуючись до святкування 325-річчя возз’єднання України з Росією, провладні ідеологи хотіли, аби Володя написав до цієї дати пісню, але він відмовився (тогочасним поетам, письменникам, композиторам, щоб видати книгу чи збірку, потрібно було насамперед прославити Леніна, партію і т. д.). Безумовно, що такий відомий та популярний композитор не міг не отримати подібну пропозицію – аякже, сам Івасюк прославляє возз’єднання! Та у Володі були інші погляди й інші цінності. Дуже чітко про напрям творчості Володимира Івасюка сказав його вчитель Лєшек Мазепа: «Секрет популярності кращих пісень Івасюка полягає найперше у їхній інтонаційній сфері, у привабливій, самобутній та близькій животворному джерелу народної пісні, зокрема української… Є особлива і глибинна близькість завдяки проникненню композитора в сам дух, у саму сутність стихії народної музики».

Більшого абсурду, який придумала влада, уявити було неможливо. Усі, хто знав Володю і з ним спілкувався, бачили в ньому великого життєлюба й оптиміста, дуже серйозну й цілеспрямовану людину, сповнену великих планів.

107 музичних творів за таке коротке життя написав Володя!

І про який застій у творчості можна було говорити, коли він трудився не лише над піснями, які ставали відомими й популярними, а й над творами для естрадно-симфонічних та камерних оркестрів, фортепіано, опери та оперети, випустив диск-гігант. Його працездатності міг позаздрити будь-який композитор. «Із 107 пісень, написаних за таке коротке тридцятирічне життя, немає двох подібних. Це унікум. Ось де почерк Майстра!» – скаже про нього Іван Попович. А ми можемо лише додати: скільки втратила Україна талановитої музики…

Так, у Володі міг бути поганий настрій. Стосунки з Кос-Анатольським, виключення з консерваторії, навіть той факт, що хтось взяв і викреслив його прізвище зі списку на премію Островського, безумовно, не минали безслідно. Та будь-хто із нас реагував би так само. Однак, за словами друзів, він дуже любив життя і вимальовував чималі плани.

Володя з мамою, татом і сестрами Галею та Оксаною (справа)

19 травня в квартиру Івасюків зателефонували, й Софія Іванівна почула, що знайшли її сина, треба прийти на впізнання, але про це її повідомлять. І від ранку до четвертої години дня вона сиділа біля телефону, чекаючи дзвінка… У свідченнях, які залишила мама, після впізнання зазначено, що «обличчя сина було темно-синє, худе, губи напіввідкриті, зуби сильно стиснуті, очі витекли, лоб нормального кольору, язика видно не було, ніс понівечений, трохи впалий, странгуляційної лінії на шиї не було. Груди без змін. Живіт посинілий з правого боку, руки й ноги без якихось помітних змін. Якщо син повісився 24-27 квітня, як вказано у свідоцтві про смерть, то хіба він міг висіти на дереві до 18 травня і зберегтися майже таким, яким ми його бачили? Адже він важив 80 кг, його шия була б абсолютно понівечена, петля врізалась би в тіло до кісток. Протягом всього того часу була дуже жарка погода, декілька днів йшов дощ, а розпадання трупа ми не бачили, нестерпного трупного запаху не відчули. Його тіло було пружним і свіжим». Батькам показали речі покійного, а от паска від плаща, на якому нібито він повісився, – ні. Виникли проблеми й з судово-медичною експертизою – батькам теж не пред’явили заключення експертів.

Володя приятелював із московським композитором Олексієм Екімяном – генерал-лейтенантом міліції, який очолював відомий московський кримінальний розшук, пізніше – управління внутрішніх справ Московської області. Тому після його смерті батьки звернулися до Екімяна, аби той посприяв розслідуванню цієї загадкової смерті. Він втрутився, але нічим не допоміг. Десь через місяць не стало й самого Екімяна. Кажуть, що його смерть теж досить загадкова.

Зараз важко про це все писати однозначно й беззаперечно. Однак при бажанні з’ясувати причини смерті можливо навіть і в наш час, незважаючи, що кадебісти знищили чимало документів у переломних 1990-их роках. Проте навряд чи хтось візьметься за цю справу, бо ті, хто був причетний до смерті Володі, певно, ще живі…

(Далі буде)

Ольга ЖАРЧИНСЬКА

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *