Духовність

Віра, Надія, Любов і матір їхня Софія

Зараз, як ніколи, нам дуже потрібні віра і надія на краще, а любов, аби в цей непростий час не озлобитися на все і усіх. А ще премудрість, якою була обдарована вдова Софія, яка пожертвувала життям дітей заради їхнього спасіння і життя вічного. Бо земне дуже скороминуче. Дійсно, як у тій пісні: “мить між минулим і майбутнім”… 

“У царство Адріяна злочестивого, царя римського, була в Римі одна вдова роду італійського, на ймення Софія, її ж ім’я тлумачиться “премудрість”. Вона, за іменем своїм, і життя у вірі християнській премудро вела за премудрістю такою, яку похваляє апостол Яків, кажучи: “А премудрість, що з висоти, насамперед чиста є, а потім мирна, лагідна, покірлива, повна милості і добрих плодів” – йдеться у “Житії святих”. Після народження трьох дочок, яким дала такі гарні імена, скоро овдовіла і жила доброчесно у молитві, пості та творячи милостиню і так виховувала своїх дочок. Запримітили дівчаток через незвичайну вроду, а ще пройшла чутка про доброту їхню. Про них прочув і Антіох-єпарх, бажаючи їх бачити, а побачивши, довідався, що вони християнки. Про те все Антіох звістив царю Адріяну і покликали усіх до нього.

Помолилися дівчатка з матір’ю: “Ти, всесильний Боже, зроби щодо нас за своєю святою волею і не покинь нас, але подай нам поміч свою святу, щоб не застрашилося серце наше гордого мучителя, щоб не злякалися ми страшних катувань його, щоб не жахнулися гіркої смерті, щоб ніщо нас не відторгнуло від Тебе, Бога нашого” і пішли до римського царя. Коли запитали про дочок, Софія відповіла: “Перше моє дитя зветься Віра, має ж літ дванадцять, друга – Надія, має літ десять, третя зветься Любов і має літ дев’ять”. Примушував цар їх принести жертви Артеміді, але вони не погодилися, щоб не зрадити Господа. Мучителі найперше били Віру, а тоді відрізали їй дівочі сочки, і з рани замість крові потекло молоко. Після цього принесено було залізні ґратки і покладено на великому розпаленому вогні. Коли ж розпалилися, як палаючий вугіль, і випускали іскри, то на них було покладено святу дівицю Віру і на них дві години лежала і, до Господа свого взиваючи, не опалилася. Тоді у конов, що стояв на вогні, повний смоли та олії і вельми киплячий, укинена була, але й там не була ушкоджена, і сиділа, ніби у воді, співаючи Богу. Мучитель нарешті присудив покарати мечем. Поцілувала матір свою, також і з сестрами, обійнявшись, поцілувалася і пішла під меча. Мати ж не печалилася й трохи за дочкою своєю, журу ж бо сердечну й уболівання за дітей перемогла в ній любов Божа.

Надія теж відмовилася поклонятися ідолам і ії теж віддали на катування. За повелінням царя вкинена була у вогонь, у якому не опалилася, хвалячи Бога. Потому підвішена була і кігтями залізними шарпана; від плоті, що відпадала, і крові, що потоками лилася, чудні якісь пахощі із ран її виходили, і усміхалася лицем світлим, та благодаттю Духа Святого сяяла, і глузувала з мучителя, що малу юнку не може перемогти. Повеліли приготувати конов, повну смоли та лою, і підпалити вогнем: хай у киплячу конов укинено буде святу. Закипіла конов, а коли хотіли вкинути святу в неї, тоді конов розтопилася, ніби воск, і розлилася смола, що кипіла в ній, і лій палаючий, і опалили всіх навколо стоячих: така чудесна сила із святою Надією була. І їй теж голову відсікли.

Не оминуло катування і Любов найменшу: повелів її мучитель протягнути на колесі і палицею бити; протягнена ж свята була так, що в молодому її тілі члени зі своїх суглобів виходили, і, бита, обагрилася кров’ю, як багряниця, і земля від крові її, як від дощу, напоювалася. Мучитель розгніваний повелів тим, що перед ним стояли, в піч її вкинути. Вона ж не чекаючи, щоб хтось її вкинув, сама поспішила ввійти і, ходячи посередині неопалима, як на прохолодному місці, раділа, співаючи і благословляючи Бога. Від печі тоді вибухнув вогонь на невірних, що стояли охрест печі, і спалив декого на попіл, інших же опалив, і самого царя, досягши, пошкодив – і побігли далеко від печі. Бачено було в тій печі й інші деякі лиця пресвітлі, що торжествували з нею і величали ім’я Христове, – нечестиві посоромилися. Коли погасла піч, вийшла свята як із світлиці, красна Христова наречена, світла і здорова. Тоді, схопивши її, кати за повелінням царевим, свердлували члени її, але Божа поміч укріплювала святу в тих муках, що не померла, а хто б таке витерпіти міг би і чи по тому не став би мертвий? Одначе улюблений її Ісус Христос, підкріплював її, щоб нечестиві більшого наповнилися сорому, а їй щоб більше воздалося і щоб прославилася Божа сила в неміцній посудині. Нарешті мучитель розболівся від вогненного опалення і повелів святу мечем усікти.

Мати ж, узявши її тіло, вклала у ковчег красний укупі із тілами святих Віри та Надії і опрятала тіла їхні, як це належить, поклала на колісницю і повезла із міста на кілька поприщ, і там із радісними слізьми чесно поховала дочок своїх на високому місці. Сама ж сиділа біля гробу їхнього три дні, молячись замилувано до Бога, і заснула сном смерті в Господі. І похована була вірними на тому таки місці із дочками вкупі, з ними ж і в Царстві Небесному не позбавилася присутності, оскільки хоч і не плоттю, але серцем страждала за Христа. Бо ті страждання, які перенесла, зрозуміло, описанню не піддаються.

“Воістину ти мати дивна і доброї пам’яті достойна, дивлячись-бо на люті та гіркі муки і смерть дітей своїх любих, нітрохи ти про них по-материнському не вболівала, а більше раділа ти, благодаттю Божою утішена, і сама їх повчала ти й молила, щоб не пошкодували тимчасового життя свого і щоб вилили нещадно кров свою за Христа Господа” – сказано в Житії.

Чи не в матері Софії треба просити сили усім тим матерям, діти яких пожертвували своїм життям заради України. А жертовна любов – найбільша, яка може бути! Саме нею змиваються і гріхи усіх нас, українців… У неї треба просити мудрості, аби не піддатися на хитрощі та обман, якими сьогодні диявол обснував світ і затягує у свої сіті під виглядом “спасіння”…

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *