Україна

Війна в Україні – це не просто війна українців з московською ордою, це війна добра зі злом!

Це ще й війна тьми зі світлом, глобалістської мерзоти з консервативними силами. Тому сподіватися, що Захід прийме наш бік у війні з Путіним, могли хіба що дуже наївні, хто живе мантрами “демшлюх”. І ті, хто задовольняється лише почутим та геть не здатний проаналізувати, що відбувається насправді.

Зустріч із Путіним у Женеві ініціював сам Байден

Так само не дивує, що й досі більшість мало не аплодує Байденові, бо він попереджував, що буде війна! Це, мовляв, який друг українців. І невігласи реально вірять у те, що США і НАТО не могли зупинити ворога ще на нашому кордоні, якби це входило у їхні плани. Ще більш примітивно виглядають ті, хто повторює: якби був Трамп, то взагалі була б біда. Яка? Що дав би зброю Москві, чи хлібом-сіллю зустрічав би московську мерзоту у Києві? Ці висновки на основі того, що при президенстві Трампа в Чорному морі були американські кораблі, а в небі літали їхні літаки, а коли прийшов Джо, одразу усе забрав – це так треба дружити? Це так “Байден прийде порядок наведе” чи “Путінові мало не покажеться”? Та чомусь при “другові” Трампові Путін не висовував свого носа з бункера і не наступав. А зробив це саме тоді, коли при владі у США були демократи: Обама та Байден! А ще колега по ШТАЗІ Меркель у Німеччині…

Ініціатором двогодинних переговорів за закритими дверима у червні 2021 року в Женеві був американський президент. Після чого обидва запевнили “передбачуваність та стабільність у відносинах між США та Росією”. Та навіть і це не розвіяло мантру, закладену маніпуляціями в голови обивателів.

А в жовтні газета The New York Times із посиланням на свої незалежні джерела повідомила, що після Женеви США та Росія провели серію закритих зустрічей у Фінляндії, Швейцарії, в тому числі тричі у Москві. США на цих переговорах представляв заступник помічника президента з нацбезпеки Энн Нюрнбергер. І, що цікаво, джерело повідомило про тісну співпрацю США та РФ з проблем відновлення ядерної угоди з Іраном. Як ми знаємо цю угоду уклали в 2015 році при адміністрації Барака Обами. Крім Ірану та США, її підписали Велика Британія, Франція, Німеччина, ЄС, Росія і Китай. Президент Трамп назвав її “гнилою”, нездатною запобігти появі ядерної зброї в Ірані в недалекому майбутньому і пообіцяв відновити жорсткі санкції, які впливають на ядерну діяльність Тегерана. Угода передбачала відмову від розробки Тегераном ядерної зброї в обмін на зняття економічних санкцій, в тому числі заборони на міжнародну торгівлю нафтою. Що чуємо знову? Адміністрація Байдена працює над тим, аби цю угоду реанімувати і розморозити виділені для неї 120 млрд доларів. І (увага!) десять із них будуть направлені Росії! Отже двосторонні контакти з Росією після женевської зустрічі різко зросли.

Вільям Бернс спочатку відвідав Москву, потім – Київ

У листопаді минулого року Москву відвідав і директор ЦРУ Вільям Бернс, де мав зустрічі з секретарем Ради безпеки Ніколаєм Патрушевим та главою зовнішньої розвідки Сергієм Наришкіним. Ці переговори напередодні у Москві теж назвали дуже важливими для двосторонніх відносин. Про що говорили? Нікому невідомо. Лише знаємо за повідомленням преси, що вони направлені на “стабілізацію та стратегічну стабільність між двома країнами”.

Директор ЦРУ Бернс, спеціаліст по Росії та Ближньому Сході, перебував на службі в Держдепі США при п’яти президентах та десяти держсекретарях. Він мав відношення до відомих подій: операції “буря в пустелі”, війні НАТО в Югославії, ядерній угоді з Іраном.

Ще Бернс відомий своїм русофільством, він провів у Москві два роки у 90-х і як посол у 2005-2008 роках. У своїх інтерв’ю не приховував, що любить Москву, захоплюється її культурою та літературою. А Олімпіада в Сочі, на його думку, була великим досягненням, яким росіяни можуть гордитися. Він був у хороших стосунках із Путіним.

І ще один цікавий факт. Як пам’ятаємо, на початку своєї кар’єри на посту глави держави, Путін фактично не заперечував нашого бажання стати членом НАТО, мовляв, це вибір України. І чомусь після того, як у Москві два роки дипломатом пропрацював Вільям Бернс, він почав анонсувати свої заяви щодо негативного просування НАТО до кордонів Росії. Збіг обставин чи вплив Бернса? Бо саме він у своїх мемуарах “Невидима сила. Як працює американська дипломатія” (The Back Channel: A Memoir of American Diplomacy and the Case for Its Renewal) заявив, що НАТО повинна залишатися в межах 1997 року!

І хоча розвідниці Джині Хаспел, голові ЦРУ при Призедентові Трампі, демократи пред’являли звинувачення в тому, що вона певний час перебувала в Росії після розпаду СРСР, проте візитів до Патрушева вона не робила. І скільки галасу здійняли демократичні ЗМІ, коли директор ЦРУ Майк Помпео зустрівся із Патрушевим у США. Проте, як знаємо, Путін жодного наступу після того не готував.

7 грудня 2021 року між Путіним та Байденом знову відбувся двогодинний відеозвязок у закритому режимі. Про що говорили – невідомо, спільних заяв після неї не озвучували. “Ми, безумовно, дуже чітко викладатимемо наші підходи до українського врегулювання, до необхідності змусити київський режим виконувати свої прямо записані чорним по білому зобов’язання в рамках Мінського комплексу заходів. Більше, зважаючи на все, Київ нікого слухати не буде, крім США”, – це сказав Сергій Лавров напередодні цієї розмови. 30 грудня ще одна годинна розмова Байдена та Путіна. Не важко здогадатися, що головна тема тих розмов – Україна.

А 18 січня директор ЦРУ США Вільям Бернс прибув до Києва, де зустрівся з президентом та українською розвідкою, аби обговорити ризики вторгнення Росії в Україну – повідомляла CNN. Хоча ЦРУ не коментувало та публічно не оголошувало візит директора. Що радив нашому президенту Бернс – теж невідомо. Знаємо лише як Байден пропонував Зеленському покинути Україну, та як швидко він забрав своїх дипломатів аж у Польщу! Чим фактично розривав дипломатичні стосунки і здавав Україну нашому ворогу. А все його оточення давало Путіну 72 години для окупації Києва. Ми не почули від Джо Байдена жодної серйозної заяви в бік Кремля, окрім “високої ціни”, яка могла б зупинити ворога! І щоденне нагадування про напад навіть із датою. Особисто мені це вже нагадувало невдоволення старого Байдена Путіним: мовляв, скільки можна відтягувати…

Дивно, що маючи достовірну інформацію про напад, дорога з Криму була відкрита. Гірше: навіть чомусь розмінована.

Отже, що маємо на виході після цих насичених зустрічей? Стабільність таки вдалося зафіксувати: Джо Байден дуже переймається, аби його снаряди раптом не впали на російську землю, він не хоче довгою війною завдавати болю російському народу, а ще дуже боїться брати участь у цій підлій війні. Гірше: навіть ставить палки в колеса тим, хто готовий нам допомогти. Яскравий приклад – події з літаками, які хотіла направити нам Польща. Байден чи то в силу своїх лівацьких поглядів, чи під впливом старечої деменції геть забув про гарантії Україні, надані США 1994 року. Бо адміністрація Білого дому мала б говорити іншим тоном із Кремлем, а не боятися ескалації. Вже колись її боявся Невілл Чемберлен і разом із Ллойдом Джорджом здав Чехословаччину Гітлеру. Та знову у всьому винен Трамп. То, певно, він гальмує ленд-ліз…

(Далі буде)

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *