Світ

Від “homo sapiens” до епсілонів та пролів!

Ми живемо у часи, коли значна частина людства магічно охоплена страхом: боїться померти від “модних вірусів”! Складається враження, що люди уже сягли безсмертя і залишилося побороти лише цей “розштампований” вірус. Стосовно майбутнього “безсмертні” знають лише про “шапчку із фольги” та “роздачу WiFi” після уколу. Тому найперше ця стаття присвячується їм. Про наші перспективи розказав англійський письменник Олдос Хакслі, відомий саме своїм твором “О дивний новий світ”, де він ще сто років тому описав наше сьогодення. Старт “дивного світу” минулого року озвучив Клаус Шваб.

Проте одразу зазначу походження автора, можливо, це наштовхне на певні роздуми тих, хто хоч трохи ще думає. Його брат Джуліан Хакслі, британський еволюційний біолог, євгенік та інтернаціоналіст, прихильник природного відбору та провідна фігура у еволюційному синтезі середини XX століття, був першим президентом ЮНЕСКО. Другий брат Ендрю – один із творців сучасної фізіології і біофізики збудливих тканин та м’язового скорочення, лауреат Нобелівської премії з фізіології й медицини 1963 року. Їхній дід – соратник Чарльза Дарвіна.

Твір віднесли до антиутопії. Адже в ньому йдеться про майбутніх людей, вирощених в інкубаторах. Якщо коротко, то це люди: альфа – найбільш інтелектуальні для виконання кваліфікованої роботи; бета – медсестри, молодший персонал інкубатора; гама – робочі з невеликим інтелектом; дельта і епсілони – напівкретини, не вміють писати та читати. Кого зацікавить, знайде книгу, написану ще 1931 року, і прочитає. Тут не про сюжет книги.

Тут про передмову, написану Олдосом Хакслі до нового видання 1946 року, яка була надіслана видавництву “Харпер енд бразерс” (скорочено):

“…Але утопії виявилися набагато здійсненнішими, ніж здавалося раніше. Життя рухається до утопій. І тепер стоїть інше болісне питання: як уникнути остаточного їх здійснення, як уникнути утопій, як повернутися до неутопічного суспільства, до менш “досконалого” і більш вільного?

“О чудовий дивний світ” – це книга про майбутнє, і, якими б не були її художні чи філософські якості, книга про майбутнє здатна цікавити нас, тільки якщо передбачення, що в ній передбачені, схильні здійснитися. З нинішнього часового пункту новітньої історії – через п’ятнадцять років нашого подальшого сповзання її похилою площиною – чи виправдано виглядають ті прогнози? Чи підтверджуються чи спростовуються зроблені в 1931 році прогнози гіркими подіями, що відбулися відтоді?

Революцію справді революційну здійснити можливо не у зовнішньому світі, а лише в душі та тілі людини. Нехай тих, хто керує Дивним новим світом, і не можна назвати розумними (в абсолютному, так би мовити, значенні цього слова), але вони не божевільні, і їхня мета – не анархія, а соціальна стабільність. Саме для того, щоб досягти стабільності і здійснюють вони науковими засобами останню, внутрішньо-особистісну, воістину революційну революцію.

Та цього разу ампутації і розтяжки мають бути набагато радикальніші. Керувати цими болючими операціями будуть високо централізовані тоталітарні уряди. Ймовірно, всі уряди світу стануть повністю або майже повністю тоталітарними ще навіть до створення атомної енергії; а що вони будуть тоталітарними під час і після цього наповнення, здається майже безперечним.

У тоталітарній державі, по-справжньому ефективній, всемогутня когорта політичних босів і підпорядкована їм армія адміністраторів будуть правити населенням, що складається з рабів, яких не треба змушувати, бо вони люблять своє рабство. Завдання виховання в них цієї любові покладено в нинішніх тоталітарних державах на міністерства пропаганди, на редакторів газет та на шкільних вчителів. Але методи їх досі грубі та не наукові.

Найбільших тріумфів пропаганди досягнуто не шляхом впровадження, а шляхом замовчування. Велика сила правди, але ще могутніша – з практичного погляду – умовчування правди. Найважливішими «манхеттенськими проектами» майбутнього будуть грандіозні, організовані урядами, дослідження того, що політики та залучені до участі науковці назвуть “проблемою щастя”, маючи на увазі проблему прищеплення людям любові до рабства.

Проте любов до рабства недосяжна за відсутності економічної забезпеченості; з метою стислості я роблю тут припущення, що всемогутній виконавчій владі та її адміністраторам вдасться вирішити проблему цієї постійної забезпеченості. Але до забезпеченості люди дуже швидко звикають і починають рахувати її в порядку речей. Досягнення забезпеченості це лише зовнішня, поверхова революція.

Любов до рабства може утвердитися лише як наслідок глибинної, внутрішньо-особистісної революції у людських душах і тілах. Щоб здійснити цю революцію, нам потрібні, серед інших, відкриття та винаходи. По-перше, значно вдосконалені методи навіювання через прищеплення малим дітям умовних рефлексів і, для старшого віку, застосування таких лікарських засобів, як скополамін. (Скополамін використовувався для отримання інформації, коли звичайні тортури не допомагали. У 1922 році акушер Далласа, доктор Хаус (Dr. Robert House) виявив, що скополамін може допомогти при допиті підозрюваних. Його експеримент привернув увагу громадськості і з тих пір наркотик стали називати «сироватка правди». У поєднанні з деякими іншими препаратами, скополамін служить антидепрессантом для людей, які страждають депресією. – авт.)

По-друге, детально розроблена наука про відмінності між людьми, яка дозволить державним адміністраторам визначати кожну людину та відповідне їй місце у громадській та економічній ієрархії. Є люди неприкаяні, які схильні живити небезпечні думки про соціальний лад і заражати інших своїм невдоволенням.

По-третє, оскільки люди часто відчувають потребу у відпочинку від дійсності, якою б утопічною вона не була, треба знайти замінник алкоголю та інших наркотиків, і менш шкідливий, який дає більшу насолоду, ніж джин чи героїн. (Зараз це Інтернет – авт.) І, по-четверте (це буде довготривалий проект – знадобиться багато десятиліть тоталітарного контролю, щоб успішно виконати його), надійна система євгеніки, призначена для того, щоб стандартизувати людину і тим самим полегшити завдання адміністраторів.

У “О чудовий дивний світ” цю стандартизацію людей, яких вирощують, доведено до фантастичних – хоча, напевно, і здійсненних – крайнощів. У технічному та ідеологічному відношенні нам ще належить чималий шлях до серійних немовлят, що випускаються, методом Бокановського, напівкретинів.

“О чудовий дивний світ” не такий вже й від нас віддалений. Пройде кілька років, і, без сумніву, можна буде купувати дозвіл на шлюб, подібно до дозволу тримати собаку, терміном на рік, причому ви будете вільні міняти свого собаку або тримати кількох одночасно. У міру того як політична та економічна свобода зменшується, свобода сексуальна має схильність зростати як компенсація. І диктатор розумно заохочуватиме сексуальну свободу. У поєднанні зі свободою мріяти під впливом наркотиків, кінофільмів і радіопрограм вона допоможе примирити підданих з рабством, до якого ті приречені.

Якщо все це врахувати, то схоже, що утопія набагато ближче до нас, ніж будь-хто міг уявити всього п’ятнадцять років тому. Тоді вона бачилася мені в далекому майбутньому через шість століть. Зараз мені здається цілком можливим, що не мине й сотні років, як ми опинимося під владою цього кошмару.

… Або одна наднаціональна тоталітарна держава, породжена соціальним хаосом – результатом швидкого технічного прогресу…

Бокановізація – одне з найголовніших знарядь суспільної стабільності. Вона пропонує стандартних людей. Рівномірними та однаковими порціями. Цілий невеликий завод комплектується виводком із одного бокановізованого яйця. “Спільність, Одинакість, Стабільність”, – проскандував він девіз для планети”.

І що ми бачимо зараз? Саме останню революцію проводять не низи, а верхи! І проводять її через тіло, яке ви легко віддаєте на експеримент! Бо нова людина – це не високо розвинута духовна людина, а об’єкт контролю та управління. Лише так грошові мішки можуть убезпечити себе від невдоволення, народних бунтів, революцій і залишитися на вершині влади. Великий брат має тримати під контролем кожного, як тримав усіх пролів у ще одній відомій антиутопії Джорда Орвелла “1984”.

Хакслі не помилився, що всі його “фантастичні уяви” відбудуться через сто років. Саме до 2030 року розписані усі програми на найвищому рівні (пандемія, п’яте покоління мобільного зв’язку, боротьба з потеплінням, під’єднання людей до серверів і повна цифровізація – IoT та IoB) з “the great reset” і головна їхня теза “стійкий розвиток”.

“О дивний новий світ” – це цифрове рабство, яке люди допомагають будувати диктаторам, самі того не усвідомлюючи. Ви віддали для цього своє тіло. Далі доведеться віддати і душу…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *