Духовність

Усі судді митрополита Мацієвича померли так, як він їм і передбачив!

Вивчаючи матеріали про цього українця, митрополита-мученика Арсенія Мацієвича, якого Святійший Синод 1763 року на своєму судилищі присудив до смерті, натрапила на дуже вражаючі факти. Думаю, вони зацікавлять і читачів – адже є яскравим свідченням того, що жоден з нас не уникне Cуду Божого.

Святитель помер від холоду та голоду

Арсеній Мацієвич

Народився Арсеній Мацієвич у місті Володимир-Волинському 1697 року в шляхетній родині священників. Дід – поляк, а батько – унійний священник. Здобув гарну освіту: вчився в місцевій духовній школі, у Львівській та Київській академіях.

Лишивши цього видатного українця 1763 року митрополичого сану, коли був на Ростовській митрополії, царська влада постановила за будь-що його знищити. Жорстока й ненависна до українства Катерина ІІ наказала зібрати чим більше обтяжуючого матеріалу. І навіть прислала для розслідування справи відомого на той час найлютішого ката-садиста Степана Шешковського. Святійший Синод визнав вину Арсенія Мацієвича і призначив йому довічне ув’язнення, замуруваши у Ревельському військовому казематі.

Степан Шешковський

Чому цариця так зненавиділа цього митрополита? Він, на відміну від багатьох священнослужителів, служив Богу, а не царям-батюшкам і православній Росії. І закликав до цього усіх священників. Бачив, як атеїстичний уряд підкорює собі церковних ієрархів, втручаючись в усі церковні справи та розпоряджаючись навіть майном. Такий стан московської церкви, як знаємо, залишався незмінним. Митрополит Київський Євгеній Болховитинов, за свідченням сучасників, розповідаючи про останній рік життя митрополита Арсенія, сказав: «А в кінці відмовили давати в’язневі не тільки одежу, але їжу». Волю Катерини ІІ «…довести його холодом і голодом до смерті» запопадливі безбожники виконали. Арсеній Мацієвич помер у 70-річному віці 10 березня 1771 року в кам’яному мішку Ревельської в’язниці, де відбував довічне ув’язнення.

Цей ревний святитель був наділений ще й великим даром Божим прозорливості: передбачав долю людини і свою теж знав. На одному з допитів він поклав перед прокурором на стіл мідного п’ятака і прорік: «Ти незабаром згинеш, і нехай цим п’ятаком закриють тобі очі». Усе збулося.
Так сталося, що нечестивий суд Святого Синоду невинний митрополит перетворив на Суд Божий: у своїй останній промові він попередив усіх суддів про їхню близьку й люту смерть. Затаївши духа, всі слухали кожне слово цього праведника. Найперше на весь зал вимовив: «Добре мені, що Ти смирив мене, Боже! Але цариця Катерина за все це не вдостоїться християнської кончини!» Так і сталося.

Катерина Друга сконала у муках

Катерина Друга

Бог терпів безбожницю після того пророцтва ще 33 роки. 6 листопада 1796 року цариця прокинулася в хорошому настрої. Встала з постелі, умилася, напилася міцної кави. Весело пожартувала з Платоном Зубовим (це був її черговий коханець) і відпустила його. Потім сіла за працю. Але раптом схопилася і пішла в убиральню, що була поруч спальні. Секретар, запримітивши щось недобре, звернувся до камердинера Зотова. Той постукав у двері, звідти не було відповіді. Отож мусили ножиком знімати гачка. З убиральні почувся страшний хрипкий крик. Коли двері силою відчинили, то побачили, що цариця сиділа, спершись об них, уже бездиханна. Ліву ногу підсунула під себе, а праву витягнула. Обличчя зробилося багряно-червоне, з рота чулося хрипіння. Коли хвору внесли у спальню, один з лікарів почав витирати чорну піну, що йшла з її рота… Лікар Роджерсон сказав: «Жодної надії нема. Години її Величності пораховано… Відкрила очі… Ну то що з того? Це агонія». Ось так, без сповіді й причастя, лютою смертю згинула «православна» атеїстка правителька-німкеня.

Димитрій Сєченов

Головою суду був митрополит Петербурзький і Новгородський, голова Святого Синоду – Димитрій Сєченов, якого знали як царського угодника, фанатика-україноненависника. Йому митрополит Арсеній передбачив «загибель від власного язика». Митрополита Димитрія розбив параліч. Язик від паралічу витягнувся на чверть аршина, а тому він мав страшний вигляд. Від язика митрополит і задихнувся у тяжких муках 14 грудня 1767 року.
Другому судді, архієпископові Псковському Амвросію Зертис-Каменському, мученик сказав, що він буде, «як той віл, заколений ножем». У Москві 1771 року була страшна чума. Архієпископ наполіг зняти чудотворну ікону, щоб народ не скупчувався і не розносив зарази. Натовп напав на нього, і один м’ясник його зарізав, а тіло натовп розірвав на шматки. Це сталося 16 вересня 1771 року.

Амвросій Зертис-Каменський

Третій суддя, архієпископ Афанасій (той, що став після Арсенія митрополитом Ростовським), почув, що «помре, як помер Арій». Тяжко хворіючи, перед смертю у нього випало нутро, і він теж помер у муках.
Четвертому судді, петербурзькому вікарію Гавриїлу, митрополит Арсеній сказав, що той «буде задушений». Келейник Гаврилів задушив його подушкою…
П’ятого суддю, архієпископа Крутицького Гедеона, вислали з Москви. Дорогою він помер, того ж 1763 року. Це був архієпископ Псковський, відомий проповідник, українець. І шостому, Новоспаському архімандриту Мисаїлу, передбачено було Арсенієм Мацієвичем «спектися в печі». Коли він тяжко захворів, то знахар порадив йому влізти в монастирську піч. Архімандрит вліз – і там помер.
Про смерть цих людей ще довго говорили в Україні і Московщині. А ще 4 червня 1763 року (того ж року, коли судили митрополита) раптом упала церква трьох Святителів Московських – вона була суміжна з палатою, де проходив суд над мучеником Мацієвичем.

Пізніше церква його канонізувала. Бо це був сміливий оборонець правди Божої, який боронив церкву так, як і Святитель Іван Злотоустий (помер 407 року) перед нечестивою царицею Євдоксією!

Ольга ЖАРЧИНСЬКА

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *