Україна

Україна – розмінна монета у фінальній сутичці за світове панування!

Та істерія, яку запустили західні ліберальні ЗМІ навколо України, уже нагадує політичну шизофренію. На Заході навіть забули про загрозу “модного вірусу”, перейнявшись темою нагнітання нового страху: вторгненням російської армії в Україну. Хочеться задати риторичне запитання англосакським «любим друзям»: а 2014 року що було? Чому тоді Великобританія не кинулася виконувати свої обовязки, взяті підписанням Будапештського меморандуму? Чому США та Євросоюз обійшлися лише співчуттям та стурбованістю? І чому раптом таке занепокоєння нашою долею зараз?

Збігнев Бжезинський: “Хто володіє Україною, той володіє Євразією!”

Судячи з тих подій, які розгорталися перед Першою та Другою світовими війнами, зараз знову комусь дуже потрібна істерія та нагнітання політичної обстановки, як було й тоді. Кому? Однозначно тим, хто зараз виявляє велику «стурбованість» уже не словами, а стягує в Україну озброєння. Наївним українцям це видається підтримкою і додає оптимізму: аякже Захід не залишить нас без допомоги, і Путін в разі чого отримає своє.

Лише хочеться нагадати тим, хто погано знає світову історію, що інтереси України ніколи не цікавили Захід. Згадайте Першу світову війну і Паризьку мирну конференцію… І як поділили велику Україну навпіл, віддавши її в руки Росії та Польщі. Тоді держсекретар США Роберт Лансінг, один з представників Штатів на засіданнях Паризької мирної конференції 1919-1920 років, відверто заявив, що українці нездатні створити державу: “Необхідно мати певний рівень виховання, щоб воно стало зрілим для автономії… Америка визнає лише одну неподільну російську націю, яка повинна бути зфедерована у своїй внутрішній політиці на зразок США”.

Нічого не змінилося і після Другої світової війни. Навпаки Росія отримала лаври переможця, бо саме сталінські війська мали зайти в Берлін і повісити над Рейсхтагом свій прапор перемоги. Хоча це можна було зробити значно раніше, але це вже інша тема. Просто, аби нагадати недалекоглядним українцям, хто вони в очах “любих друзів”. Нічого не змінилося і тепер.

І якщо велика війна потрібна, то найбільше «глибинній державі», тобто господарям грошей, які взялися “перезавантажувати світ”. Організатори перших двох великих війн XX століття одні і ті. І зараз вони так само нагнітають геополітичну обстановку. Україна – найбільше вразлива, аби навколо неї і за рахунок наших жертв вирішувати свої геополітичні завдання. Ну, і ті ресурси, якими вона володіє, ніхто не хоче втрачати.

Давайте згадаємо великого “комбінатора”, відомого політика США Збігнева Бжезинського, який неабияк долучився до того, щоб позбавити Україну ядерної зброї (якби вона зараз у нас була, безумовно, такої істерії стосовно вторгнення Путіна не було б, і говорила б з нами не як з підданими, а рівноправними партнерами). У нього є цікава книга “Велика шахівниця: панування Америки і її геостратегічні імперативи”, де йдеться про геополітичні розклади, і де він теж згадує Україну. І, виявляється, роль України на геополітичній шахівниці неоднозначна. “Україна, Азербайджан, Південна Корея, Туреччина та Іран відіграють роль принципово важливих геополітичних центрів. Без України Росія перестає бути євразійською імперією. Без України Росія досі може боротися за імперський статус, але тоді вона стала б переважно азіатською імперською державою… Хто володіє Україною, той володіє Євразією. Якщо Москва поверне собі контроль над Україною з її 52-мільйонним населенням (за роки після виходу книги Бжезінського населення України значно зменшилося і теж не без участі «любих друзів»авт.) і великими ресурсами, а також виходом до Чорного моря, то Росія автоматично знову отримає можливість перетворитися в потужну імперську державу, що розкинулася в Європі і в Азії”. Ну і далі, аби зрозуміти для чого ми США та Англії, які кинулися нас «рятувати» від ворога: “Той, хто править Східною Європою, володіє Серцем землі; той, хто править Серцем землі, володіє Світовим Островом (Євразією); той, хто править Світовим Островом, володіє світом”. Отже, хто володіє і править Євразією, той володіє світом.

Роль України в Східній Європі – без сумніву вирішальна. А точніше те, хто контролює наші політичні процеси та стратегічні ресурси. Тепер, думаю, зрозуміло, чиї інтереси поставлені на геополітичній карті? Так само, думаю, зрозуміло, чому нас не бачать рівноправними членами Євросоюзу (хоча ця гнила структура створена за сприяння США не для інтересів європейського народу, а швидше навпаки)?

Пропорошенківські мінські угоди – пастка для України

США, Росія, Китай – це зараз чи не найголовніші гравці на геополітичній шахівниці. Україна для кожного з них – це інструмент впливу і великих перспектив, тим більше, коли “зелень” запустила ринок землі. А Європа, як завжди, захищається і маневрує, аби вийти сухою із війни і так само завжди отримує удар. Якщо хтось думає, що все вирішують ті, хто при владі, то дуже помиляються. Вирішувати будуть закулісні режисери як це було і перед двома війнами у XX столітті.

Тому не можна не погодитися з відомим німецьким політологом Олександром Руром, колишнім радником уряду ФРГ про те, що настає фінальна сутичка за світове панування! І ця розв’язка відбувається навколо України! Росія, як завжди, намагається припинити розширення НАТО на пострадянський простір. Західні сили, навпаки, використовують нинішню сутичку, щоб поставити Росію на місце, тобто заявити, що її місце в Азії. Особливо підступно й відверто діє нещодавно створений військовий альянс AUKUS.

AUKUS – тристоронній оборонний пакт, створений Австралією, Великою Британією і США, про що стало відомо 15 вересня 2021 року. У Білому домі заявили, що цей сучасний “троїстий союз” протистоятиме Китайській Народній Республіці в Індо-Тихоокеанському регіоні. Також в рамках партнерства AUKUS Австралія, Великобританія та США намірені тісно співпрацювати у сфері кібертехнологій, штучного інтелекту і квантових технологій. Тобто альянс створений, мяко кажучи, для протидії з Китаєм.

Однак так само AUKUS діє і в Європі. Англосакси не хочуть втрачати контроль над Європою та намагаються підім’яти під себе і НАТО, і Берлін та Париж! Зрештою, Лондон-сіті на світовій арені завжди був “мозковим центром”, а Вашингтон – “дубинкою”. Нічого не змінилося.

Німеччина та Франція дотримуються свого колишнього вето на розширення НАТО на пострадянський простір. Тому жодної зброї вони українцям не поставлятимуть. Правда, Німеччина все-таки взялася допомогти касками, що викликало іронічну посмішку у кожного здравомислячого українця. А ось англійці, які вийшли з Євросоюзу, навпаки, заохочують Україну до війни з Росією! На стороні AUKUS із піною в роті борються й ліберальні ЗМІ (так само як вони борються й з “модним вірусом”).

А Путін пропонує відкоригувати європейську систему безпеки з урахуванням своїх інтересів. Європа нібито готова з цим погодитись. Але Англія та США цього не дозволять. На боці англосаксів майже всі держави Східної Європи, колишні країни Варшавського Договору – у цьому й небезпека нинішнього конфлікту, у цьому суть масової істерики, яку нагнітають трансатлантичні ЗМІ, трублячи про російську атаку в Україну. AUKUS намагається довести ситуацію до відключення Росії від світової фінансової системи SWIFT. Цим вони хочуть знищити суперництво Росії на світовій арені.

У Німеччині в цьому не зацікавлені. У Німеччини, безумовно, хороший бізнес із Росією і тому Берлін проти відключення Росії від SWIFT та проти заборони Nord Stream 2. Адже те й інше може завдати найсильнішого удару по європейській економіці.

Вирішення конфлікту дипломатичним шляхом закулісних режисерів не влаштовує. Мінські угоди, запропоновані Порошенком в угоду Путіну, – це пастка для України, яку використовують проти нас, прикриваючись, “великою стурбованістю”. Якщо AUKUS безпосередньо почне торпедувати Мінські угоди, то це може закінчитися погано. І хоча AUKUS створений для ведення різноманітних операцій у зоні Азіатсько-Тихоокеанського простору і до Європи не має відношення, однак їхні інтереси на європейському континенті очевидні. І як би це не здалося дивним для багатьох, проте інтереси глибинної держави США та Великої Британії у конфлікті в Україні – різні.

І для Росії, і для Штатів Україна – момент істини в тому, які інтереси важливіші: національні чи корпоративні? По суті і в Америці, і в Росії національні еліти борються проти космополітичних еліт, які лобіюють інтереси транснаціональних корпорацій, а не свого народу чи національного бізнесу. У Штатах національні інтереси відстоюють трампісти та республіканці, а корпоративні – ліберальне крило Демпартії. Ліволіберальним демократам зараз важливо реабілітуватися за репутаційні втрати через втечу з Афганістану і затвердити своє лідерство в англосаксонському партнерстві на тлі імперських амбіцій Англії, яка прокинулися (бо в 2014 році геть забула, що була підписантом Будапештського меморандуму), і в ситуації, коли складно вести на рівних холодну війну з Китаєм. Та хоча б урезонити й максимально нашкодити слабшому ворогові – Росії.

І тому вся ця “турбота” про Україну не варта виїденого яйця. За нею лише геополітичні інтереси, жертвою яких можуть стати українці, як це уже сталося 2014 року.

Вергілієвий фразегологізм «бійтесь данайців, що приносять дари» актуальний у всі віки і особливо, коли йдеться про політичних “друзів”.

І якщо на кордоні з Україною спровокують воєнні дії або й в іншому місці, то однозначно до цього будуть причетні наші “любі друзі”. Якщо раніше “Путін нападе” було вигідно ненаситному сивочолому гетьману, то зараз це дуже актуально для англосаксів…

На жаль, історія нічому не вчить, бо її жертви погано знають історію… А пропаганда, подана під соусом історії – це далеко не історія.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *