Україна

У печері Кришталева на Тернопільщині, якій мільйони років, є… “тещин язик” і “зятеве горло”

 

Те, що природа, а точніше “Творець усього видимого і невидимого”, може творити шалені дива, видно усюди. Однак ми чомусь думаємо, що для того, аби нам їх побачити, треба податися за тридев’ять земель. А, виявляється, найдивніші з див – поруч. Печера Кришталева у селі Кривче Борщівського району, Тернопільської області – це одне із тих захоплюючих місць, яке викликає неймовірні емоції. Недарма саме тут знімали фільм “Кам’яна квітка”.

Дивуватися є чому: підземелля Придністровського Поділля зі своїми вигадливими залами, галереями, гротами розкинулось на 23 кілометри на глибині сорока метрів! Не дивно, що ця печера – заповідник державного значення. Уся вона покрита темно-коричневими гіпсами, які у деяких місцях нагадують кришталь.

Двадцять мільйонів років тому, за твердженням науковців, вся ця південно-західна частина геологічної платформи була покрита мілководним Сарматським морем. З часом воно відступило, залишивши по собі могутні товщі гіпсів. Коли ж два мільйони років тому піднімалися гори Карпати, а Волино-Подільські плити “зарухалися”, ці товщини гіпсів розсіклися густою сіткою тріщин, куди з часом потрапила вода. Вона розмивала легкорозчинні породи і у результаті складних процесів тріщини перетворилися у канали, утворюючи печери-лабіринти.

Ще через тисячоліття, у зв’язку з поглибленням русел річок, грунтові води знизились настільки, що печера повністю звільнилася від води. А її формування продовжувалося: на виступах окремих блоків, на стінах залів, де конденсувалася волога, виросли великі друзи гіпсових кристалів.

Вхідний коридор до підземних залів має довжину 500 метрів. Над відвідувачами 18-20 метрів гіпсу, декілька метрів покрівельних порід, далі – грунт. Кожен зал – це чимало дивовижних відкриттів. В одному з них побачила кам’яного буйвола, в іншому – “камінь вірності” для чоловіків і камінь перевірки фігури (не всі можуть пройти). Є й камінь бажань, постукавши по якому, задумане має збутися.

Цікавий зал, де зверху на відвідувачів дивиться ящірка. З нею пов’язана цікава легенда. Переповідають, що коли Україну плюндрували турки, то часто місцеві дівчата ховалися у цих печерах. Одного разу тут заблудилася дівчина Наталя, і господар печери запропонував їй стати господинею, обіцяючи пізніше відпустити на волю. Але він не дотримав свого слова, і дівчина вирішила сама вибиратися звідси. Вона хотіла відрубати господарю голову, але промахнулася і лишень відсікла руку. Тоді він перетворив її у кам’яну ящірку. Хоча це й легенда, але камінь справді нагадує голову ящірки…

Зрозуміло, що є тут і зал самого господаря печери, якого видно у профіль, а точніше його бороду, вуса, рот, ніс, око, чоло. Навіть у такому підземеллі є “тещин язик” і “зятеве горло”. А ще чудодійний “камінь-анальгін”: якщо до нього прикласти голову, коли вона болить, то біль пройде. Чудеса, та й годі.

А коли заходиш у кришталевий коридор, просто перехоплює подих – він покритий друзами кришталів, які, наче багата вечірня сукня, вражають своїми переливами.

– Оце краса-а-а! – неймовірні емоції не можливо втримати.

Виявляється, один кубічний міліметр кристала наростає впродовж 150 років! Інші стіни відшліфовані водами так, що, здається, їх помалював мороз. А поміж цією “памороззю” вкраплення пластинчастого гіпсу, надто рідкісного у природі каменю, який ще називають “Мар’їним склом” – він світиться, ніби янтар. Не дивно, що у цій печері знімали фільми і навіть відому старшому поколінню казку “Кам’яна квітка”.

Вперше цю печеру у 1721 році описав Ржечинський, та про неї тоді відразу й забули. І лише у 20-х роках минулого століття професор Львівського університету Козловський пройшов декілька залів і коридорів, зробивши їхній опис. А у 1933-му відкрито маршрут відстанню 2800 метрів, який діє донині. У 1961-63 роках працювала карстова експедиція Академії наук України під керівництвом Дублінського. Тоді на карту було нанесено 23 кілометри її лабіринтів. Експедиція наштовхнулася навіть на скелет чоловіка, біля якого знайшли монету 1904 року царської чеканки і черевики. За дослідженням вчених, 43-річний чоловік загинув 1910 року. Скелет так і залишився у печері, але до нього можна дістатися тільки повзком. Проте на це ніхто зараз не наважується.

Ця печера на Тернопільщині не єдина – їх тут понад сотню! Правда, найбільші з них у Борщівському районі: в селі Королівка є печера Оптимістична довжиною 214 кілометрів, в селі Стрілківці – Голубі озера, єдина на Поділлі печера з підземними голубими озерами, її довжина становить 115 кілометрів.

Та якою б красою не дивувало глибоке підземелля, створене за мільйони років мільярдами крапель води, проте вже за деякий час все одно тягне до сонця, неба, а точніше до білого світу…

Ольга ЖАРЧИНСЬКА

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *