Цікаво знати

Трагічне дитиство Гелі, портрет якої зі Сталіним зробив її зіркою

Знамените гасло “Спасибі товаришу Сталіну за наше щасливе дитинство!” з маленькю дівчинкою на руках у вождя вмить облетіло весь Союз. Знімок був зроблений у липні 1936 року, коли у Кремль прибула делегація із Бурятії. Та вже скоро щасливе дитинство Гелі Маркізової закінчилося.

Повне ім’я Гелі – Енгельсіна, її так назвали на честь Фрідріха Енгельса, а брата – Владлен, від Володимир Ленін. Не дивно, бо батько Гелі Ардан Маркізов був полум’яним комуністом, воював у Громадянську, а потім став партійно-державним діячем в місті Верхньоудинську Бурят-Монгольської АРСР (зараз Улан-Уде). Його дружина Домініка Маркізова походила із сім’ї забайкальських козаків. Вона не хотіла бути домогосподаркою і поступила до медичного інституту в Москві.

1936 року, коли Гелі виповнилося 8 років, до столиці на Всесоюзний зліт колгоспників приїхала велика бурят-монгольська делегація. Ардан був щасливий: він зможе зустрітися з дружиною та дітьми, які жили ще там з мамою. Ардан та Домініка вирішили, що він візьме до Кремля й Гелю, аби дівчинка запам’ятала це на все життя! Нарядили її, як ляльку, в новеньку матроску, дали їй два букети квітів. Вона мала дочекатися, коли на зльоті відлунають усі промови, і вручити їх Сталіну та Ворошилову. Та Геля змогла прослухати лише перші виступи, потім скучила, зіскочила зі свого місця і побігла до Сталіна.

“До тебе прийшли”, – сказав Сталіну Ворошилов. Сталін озирнувся, розквіт у посмішці, взяв обидва букети, а потім підняв Гелю і поставив її на стіл президії. Вона стояла маленька, смішна, у валянках (батько забув перевзути у черевички) і слухала, як гримить у залі овація. Дівчинка щасливо вигукнула: “Це вам привіт від дітей Бурят-Монголії!” Хтось підказав поцілувати і Геля обняла та поцілувала Сталіна.

Кажуть, редактор “Правди” Лев Мехліс сказав: “Сам бог послав нам цю буряточку!”

Наприкінці всі делегати та Геля, яка весь зліт гордо просиділа на сцені, голосно спитала: “А мені подарунок буде?”. Сталін запитав, що вона хоче отримати: годинник чи патефон? Геля, не моргнувши оком, видала: “Годинник і патефон!” Сталін простяг їй коробку із золотим годинником, пояснивши, що патефон вона не донесе. Дівчинка не розгубилася і відповіла, що покличе тата – так вона отримала усе.

Коли вийшла газета з фотографіями, до готелю, де Геля жила з батьками, почали приносити іграшки. Весь номер був у іграшках! Другу хвилю слави Геля пережила, коли повернулася у Бурятію. Її зустрічали так, як пізніше зустрічатимуть космонавтів: квіти, промови, вітання. Дівчинку запрошували до якихось нескінченних президій. Дівчаток стригли «під Гелю». Продаж матросок зріс у кілька разів. Фотографії Сталіна та Гелі висіли у всіх школах та піонерських таборах країни, у фойє дитячих театрів.

Радянський скульптор Георгій Лавров створив п’ятиметрову скульптуру “Спасибі товаришу Сталіну за наше щасливе дитинство!”, яку поставили на станції Сталінська московського метрополітену.

Зіркове життя Енгельсіни Маркізової тривало півтора роки. Вже у 1937 році Ардана Маркізова заарештували, звинувативши у тому, що стався падіж худоби. Обвинувачення будувалося на співпраці зі шпигунською організацією, до якої нібито входив й батько Гелі, діючи за завданням японської розвідки. Разом з мамою вона написала листа “найкращому другу всіх радянських дітей” товаришу Сталіну, а щоб нагадати про себе, вклала в лист фотографію.

Відповіді вони не отримали. 1938 року Ардана Маркізова розстріляли. Домініку теж заарештували, але через рік змінили покарання і разом з дітьми відправили до Туркестану (тепер місто у Казахстані). Сталінські подарунки Геля взяла із собою. Домініка намагалася дізнатися про долю чоловіка, їй відповідали: «10 років без права листування». Вона влаштувалася працювати до дитячої лікарні, часто затримувалася, роботи було багато. Якось вона сказала Гелі: “Якщо зі мною щось трапиться, їдьте до Москви, до вашої тітки”. І ось якось після нічного чергування її знайшли у лікарні мертвою. Офіцінно це назвали самогубством. Та через багато років Геля знайшла в архівах важливий документ, запит від начальника Туркестанської НКВС самому Берії: “Тут знаходиться заслана Маркізова, яка зберігає подарунки від Сталіна і п’ять портретів її дочки з вождем. Що робити?”. І на полях напис синім олівцем: “Усунути”.

В 13 років, в 1941-му, вона таки змогла забрати братика і поїхати в Москву до тітки, якій було 25 років. Геля пішла до школи в Москві під іншим прізвищем. У школі вона побачила свою велику фотографію на весь сходовий проліт. Проте тоді вже всі вважали, що на цій фотографії зі Сталіним Мамлакат Нахангова, таджицька піонерка, яка зібрала стільки бавовни, що отримала від Сталіна орден. Пропаганда працювала завжди.

Енгельсіна навчалася на одному курсі історичного факультету МДУ із дочкою Сталіна. Але вони ніколи не розмовляли, не хотіли навіть наближатися одна до другої. Та коли Сталін помер, Геля плакала, жалкуючи, що її дочка його не побачить! Лише згодом вона усвідомить усю трагедію, спричинену тоталітарним режимом і сутність Сталіна.

Геля стала сходознавцем, спеціалістом з Південно-Східної Азії. Відразу після вузу вийшла заміж за радянського культурного аташе в Індії Еріка Комарова. У них народилася донька Лола. Разом із чоловіком Геля бувала на високих прийомах. Другим її чоловіком став сходознавець Марат Чешков, з яким вона прожила все життя і від якого народила сина Олексія.

Доля подарувала Гелі довге життя. Вона померла у 2004 році на турецькому курорті, надовго переживши епоху, символом лицемірства якої їй випало стати.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *