Духовність

Святий Іларіон Великий зупинив землетрус своїми молитвами

Третього листопада православні поминають ранньо-християнського святого та чудотворця, який при житті показав великі чудеса, створені молитвою Божою.

Преподобний Іларіон народився в Палестині, близько міста Гази в сім’ї еллінів. В Олександрії здобув освіту і прийняв святе хрещення. Після зустрічі зі святим Антонієм шукає місце, де б з одним Богом, без усякої суєти жити. Після смерті батьків, майно усе роздав і, наслідуючи Христа, жив у пустелі в пості та молитвах. Їжа його: п’ятнадцять смоков на день після заходу сонця. Одежа волосяна і шкіряна мантійка від преподобного Антонія.

Борючись з дияволом, через три дні, а іноді через чотири приймав їжу і трудився. Страхами великими диявол вирішив його побороти, і він заволав: «Господи Ісусе Христе, допоможи мені!» І тоді розступилася земля і пожерла всю бісівську силу.

Ворог опісля хитрощами своїми почав спокушати його. Коли спочивав святий, лягали біля нього жінки, безсоромно глумлячись. Коли голодний був чи спраглий, показували йому всілякі солодкі страви та напої; коли молився він, являвся часом вовк і, перед ним стоячи, вив.

Прожив він у тій пустелі літа достатні, і пройшла чутка по всій Палестині про святість його життя, і почали до нього приходити люди, шукаючи у потребах своїх помочі від святих його молитов. Найперше допоміг бездітній жінці, яка 15 років не могла завагітніти. Приведено було до преподобного сліпу жінку, котра від десяти літ згубила світло очей своїх, усе майно на лікарів видала й ніякої не дістала користі. Цю святий слиною зцілив, уподоблюючись Господу своєму: плюнув-бо на лице її, і тоді прозріла, і славили всі Бога.

А один чоловік, на ім’я Оріон, з багатих і начальних міста, яке звалося Аїль, ведений був до преподобного, зв’язаний залізними веригами, бо легіон бісів був у ньому. Цей, коли наблизився до святого, вирвався із рук тих, котрі вели його, прискочив ззаду, схопив святого і підніс його вище себе. Заволали всі, побоялися-бо, щоб не вдарив ним об землю і не поламав кісток, зсохлих од численних постів. Святий усміхнувся й рече: «Залиште супротивника мого братися зі мною», — і простяг руку назад, схопив за волосся біснуватого і поклав його перед ногами своїми, зв’язавши йому руки, а на ноги його наступивши, і сказав: «Мучся, бісівський легіоне, мучся!» Загорлали ж біси в чоловіку різними голосами, ніби гомін люду численного. І почав молитися святий: «Господи Ісусе Христе, звільни бідного цього від легіону бісівського, ти ж бо як одного, так і багатьох перемогти можеш!» І тоді вийшли з нього біси з великими криками. Чоловік, звільнившись од їхнього мучительства, здоровий став, дякуючи Богові й угоднику його святому Іларіонові.

Мав преподобний таку від Бога благодать, що від тілесного запаху і від доторку до одежі пізнавав, хто якою пристрастю був охоплений. Якось один брат, скупий і сріблолюбний, послав святому із саду їстівне зілля. Коли настав вечір, і сів святий прийняти їжу, запропонували йому учні прийняти зілля те, що від скупого брата було прислане. Святий же, побачивши його, відвернувся, кажучи: «Не можу терпіти смороду, що відходить од того зілля, заберіте його звідсіля».

Після переставлення преподобного Антонія на тих місцях було бездощів’я продовж трьох літ і голод великий у тій землі, оскільки від вогню та спеки земля згоріла. Святий Іларіон, що прийшов туди, звів очі й руки на небо й помолився зі сльозами. І тоді пішов великий дощ і напоїв достатньо всю землю. І відтоді почали приходити до нього люди, несучи недужих своїх.

Прийшов-бо Іларіон у приморське місто Паретон, сів на корабля і відплив до Сицилії, щоб утекти від людської слави.

Святий, не терплячи людського славлення, відійшов і звідти та знайшов корабля, що плив до Кипру, і сів у нього із учнями своїми. Пробувши там два літа, захотів перейти звідтіля — розшукував пустельного місця, де б зміг безмовно закінчити життя своє, і відійшов десь так на двадцять поприщ від моря, знайшов місце сховане і страшне поміж високими горами. Полюбив святий це місце, оскільки вельми було пустельне, і пробував у ньому п’ять років. Біси удень і вночі кричали ратними голосами, бажаючи застрашити святого й прогнати його звідтіля; він-бо безнастанною молитвою противився їм і спочив у безмов’ї, оскільки через незручний прихід до того місця і через безліч бісів ніхто не смів приходити до нього.

Прийшла пора багатотрудне життя кінчати (уже-бо мав життя свого вісімдесят років), отож, відчувши свій до Бога відхід, написав заповіт братії своєю рукою. Залишив Ісихію чесне Євангеліє, що його сам написав, і ризу волосяну, і кукіль, тоді почав знемагати тілом. Бажаючи померти, блаженний сказав чистим умом «Вийди, душе моя, чого боїшся вийти, чого нітишся, вісімдесят літ-бо служила Христу ти й смерті боїшся?» — і з тими словами віддав духа свого Богу.

Сперечалися поміж себе кипряни з палестинцями, хвалячись святим Іларіоном. Палестинці казали: «Ми маємо тіло святого Іларіона!» Кипряни мовили: «Ми маємо духа його!» — в обох же місцях: і на Кипрі, де був похований, і в Палестині, куди перенесений, численними його молитвами здійснювалися чудеса і незчисленні подавалися зцілення у славу Бога у Тройці єдиного.

 

Схожі статті

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *