Духовність

Святість мощей Миколая Чудотворця досліджена вченими у 1953 та 1957 роках

Святий Миколай Чудотворець народився в 270 році в Патарі, (регіон Лікія, зараз територія Туреччини) в чудових та заможних батьків та жив в часи правління імператорів Діоклесіана, Максиміана й Костянтина Великого. І вже більше півторитисячі років вшановується усім християнським світом.

У юному віці він став сиротою, успадкувавши велике багатство. Натхненний доброчинними почуттями, допомагав нужденним, сиротам, бідним, вдовам, роздаючи нажите добро. Пізніше присвятив себе аскетичному життю, його шанували за особливі чесноти. Спочатку був священником в Патарі, а потім єпископом у Мірі. В часи правління Максміана, коли гоніння на християн посилилося, його заарештували і кинула до в’язниці.

Коли Костянтин Великий зійшов на імператорський престол, всіх християн звільнили, і Миколай повернувся на архієрейський престол. Він брав участь у Першому Вселенському Соборі у Нікеї, де відзначився знаннями та моральною досконалістю.

Св. Миколай. Монастир Ставронікіта. Афон. Фреска іконописців Феофана Критського та Симеона, 1546 рік.

Святий Миколай був наділений даром чудес, завдяки яким врятував багатьох людей від хвороб, бід і навіть смерті. Помер десь у 345-50 роках (точна дата невідома), але і після смерті його ім’я призивають у поміч і з глибокою вірою отримують її.

1 травня 1087 року три торгові кораблі з італійського Барі увійшли до свого порту після походу в Антіохію (Сирія). Місто урочисто вітало їх, адже на одному прибула “дивна ноша”, яку отримали в Мірах в Лікії. Це були святі мощі святого єпископа Мірлікійського Миколая Чудотворця. Моряки вирили їх із могили під час пограбування Базиліки Святого, де вони відпочивали століттями. Барі прийняв їх як безцінний скарб. Щоб розмістити мощі Святого, побудували нову величну базиліку в його ім’я і 1 жовтня 1089 урочисто помістили їх там у склепі під великим мармуровим священним столом Папи Урбана II. З того часу протягом 864 років ніхто не міг доторкнутися до них і навіть побачити.

І лише, коли 1953 року у базиліці проводили реставрацію, тоді й відкрили саркофаг Святого Миколая. Папою Римським була створена комісія під головуванням тодішнього католицького архієпископа Барі Генріха Никодима, якому довірили дослідження залишків святого. Ідентифікацію та облік кісток довірили Луїджі Мартіно, професору анатомії Університету в Барі, та його помічнику, доктору Альфредо Руг’єрі.

Мініатюра 985 року. Константинополь. Ватиканська бібліотека. Рим.

В ніч з 5 на 6 травня релікти поклали в безбарвну і без запаху рідину, глибиною близько трьох сантиметрів. Обстеження цієї рідини проводили вчені Інституту хімії та гігієни Університету Барі. Після проведеного дослідження вони підтвердили, що вода без солі і стерильна – у ній нема жодного мікроорганізму! Дослідження підтвердили, що такою рідина стала внаслідок дії губчатих міелоцитів кісток!

Третє історичне доведення ідентичності Святого Миколая відбулося в ніч між 7 та 8 травня 1957 року з ціллю підтвердження ідентифікації та анатомічного й антропологічного дослідження. Цього разу в медичній комісії брав участь доктор Луїджі Венеція. Результати антропологічного обстеження святих реліктів були вражаючими. Встановлено, що вони належали одній і тій самій людині, яка була приблизно 1,67 ростом, харчувалася переважно овочевими продуктами і померла у віці понад 70 років. Ця людина належала до білого індоєвропейського племені.

Стан деяких кісток також показав, що людина, якій вони належали, мабуть, багато страждала в дуже несприятливих умовах, що позначилося на ньому до кінця життя. Анкілозуючий спондиліт (хвороба Бехтєрєва) та поширений внутрішньочерепний гіперостоз (потовщення черепу), можливо, утворилися у в’язниці, де він провів кілька років свого життя.

Навіть іконографічна реконструкція обличчя, методом скелетричної регенерації м’яких частин голови, дала ефектні результати. Була підтверджена іконографіка, що поширена в православній церкві: гармонійні пропорції, високий і широкий лоб, великі очі та виразні скули, лисина. Все це описано в Антонія Марку у “Посланні святого Миколая, єпископа Міри Лікійської та їхні історичні пригоди” (Каліфорнійські православні дослідження, 1994).

Комп’ютерне фото Святого Миколая

Відповідні етюди, опубліковані професором Мартіно, підтверджуються з найдавнішими зображеннями Святого, як от у  каплиці Святого Ісидора, у храмі Святого Марка  (Венеція, мозаїка XII століття).

Тобто, досліджуючи релікти святого Миколая, була науково доведена та засвідчена не лише їхня справжність, а й чудотворність.

Ймовірний портрет Святого Миколая був відтворений і за допомогою  сучасних комп’ютерних технологій.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *