Духовність

Страдецька Хресна дорога кличе до себе усіх віруючих

Таких святинь, як ця Хресна дорога на Львівщині, у світі дуже мало. Та й в Україні вона ще не дуже відома, хоча й збирає тут тисячі прочан. Бо той, хто хоч раз возносив тут молитви до Пресвятої Богородиці й Спасителя Ісуса Христа, приїжджає сюди знову й просить: “Предвічний Отче, прийми від мене в жертві цю Божу Кров, котру Ісус Христос, Твій Син, пролив під час страждань…”

Перші монахи були у Страдчі у ХI столітті

Немає такого дня у році, аби Хресною дорогою у селі Страдч не проходили віруючі. Святійший Отець Папа Римський Пій ХІ своєю грамотою у 1936 році надав їй статус Єрусалимської (з Єрусалимськими відпустами). Це означає, що участь в Страдецькій Хресній Дорозі прирівнюється за своїми ласками і заслугами до участі в Єрусалимському Хресному ході, яким колись проходив Господь наш Ісус Христос. Сестри-василіянки приїжджають сюди на відпуст кожен день почергово, й кожен, хто прибув сюди вперше, може приєднатися до них і пройти разом Хресною Дорогою. Ніхто не запитає, якої ви конфесії й віросповідання. Від сестри Галини найперше почула:

– Тут є 14 стацій (це ті умовні зупинки Ісуса, які він робив в Єрусалимі, коли ніс свій хрест на Голгофу у день розп’яттяавт.). І на кожній з них ми жертвуємо кров Ісуса, якою спасаються душі, перепрошуються гріхи, знімаються прокляття, пороблення й родові гріхи, навертаються грішники, прощаються усілякі відступи від Божих справ. На кожній стації ми цілуємо землю, просячи у Бога за примирення певної людини з Ним. Коли Ісуса прибивали до Хреста, одна рука Його не дотягувалася, і Він впав обличчям на землю. Побитий і катований, Він поцілував землю, примиривши поцілунком усе людство з Богом й перепросивши Отця Небесного за кожен наш гріх. Цим поцілунком ми теж просимо прощення у Бога за всіх рідних і ворогів. Святий отець Порфирій, який помер в Дорі 2001 року, пророкував і благословив ходити на цю Хресну Дорогу.

Історія Страдча сягає в глибоку давнину. Відомо, що перші монахи з’явилися у цій місцевості ще в XI столітті. Унікальний печерний монастир, зведений прадавніми монахами, – єдиний в Україні, який зберігся у первозданному вигляді до наших днів. Тут можна реально уявити, яким було подвижницьке життя перших монахів на нашій землі і якою титанічною працею вони зуміли вирубати у великому кам’яному пагорбі безліч підземних коридорів з нішами-келіями, печерною церковицею.

Та їх чекало велике страждання. Коли селом, яке тоді називалося Стрілиськ, 1243 року проходили татари, що поверталися із Заходу, його жителі заховалися у печерах. Проте хтось пустив стрілу звідти й убив татарина. Тоді вони запалили вогнище при вході у печери, де усі місцеві люди загинули разом із монахами, які вийшли просити чужинців помилувати поселян. Пізніші поселенці назвали це село Страдч (від слова страждати), а на вході в печери з’явилася церква Матері Божої Нерушимої Стіни.

Ця Свята Гора окроплена ще й кров’ю мучеників. У 1941 році в урочищі Бірку енкаведисти по-звірячому закатували місцевого священика отця Миколая Конрада, професора історії філософії й соціології Львівської Богословської Академії, і місцевого дяка Володимира Прийму, коли ті поверталися від важкохворої жінки, яку сповідали. Тіло отця Конрада знайшли через декілька днів нерозкладеним.

Тут зцілюються від недуг

Страдч для віруючої християнської душі має велике духовне значення, бо ця Гора – відпустове місце (відпуст – прощення дочасних кар за відпущені в сповіді гріхи). Історія Страдецької Хресної Дороги розпочалася 1936 року, коли тут звели першу Хресну Дорогу. Зрозуміло, що комуністи її знищили. Коли в кінці 80-х років почалося національне й релігійне відродження, її знову відновили. А отже збуваються пророчі слова отця Порфирія з Дори, що Страдч стане великим відпустовим місцем у Галичині. Він заповідав віруючим греко-католикам жертвувати всю прощу Отцю Небесному за посередництвом душ у Чистилищі. Молячись до Отця Небесного за душі в Чистилищі, вимолюються за їхнім заступництвом у Бога ласки, потрібні нам для духовного та фізичного очищення, зцілення від опанування злим духом, від наслідків особистих гріхів та свого роду, бо всі ми з’єднані в одному містичному тілі Ісуса. Тут зцілилося чимало людей, зокрема й згадувана сестра Галина, яку уже “списали” лікарі, цілителі й священики. Після одужання, яке вона тут отримала, пройшовши 15 разів Хресною Дорогою, вже дев’ять років приїздить сюди, аби ще і ще раз молитися до Матінки Божої й Отця Небесного, жертвуючи Кров Ісуса.

У 2001 році на Хресній Дорозі, яка пролягає навколо цієї великої гори у надзвичайно мальовничому місці, з’явилося 14 монументальних скульптур (14 стацій) Христа Спасителя. Пожертви на їхнє зведення надходили від усіх тутешніх парафіян, бізнесменів, прочан (всього 150 тисяч доларів). Кожна вражає своєю монументальністю, перед кожною почуваєшся недостойним тих страждань, які терпів за нас Ісус Христос.

Ми усі несемо свій хрест у цьому земному житті, але Хрест Спасителя найважчий і найстраждальніший. У момент, коли Ісусові на плечі поклали важкий Хрест гріхів усього людства, коли цей тягар чи не одразу повалив Його, Спаситель віддав нам Своє Серце, Свою Любов. Але чи зуміємо ми відкрити свої серця і вирватися з тенет власного егоїзму, гордині, заздрості, ситості, ненависті і прийняти цей Божественний Дар Любові, щоб відкрити двері у вічність? Цими дверима для кожного з нас є Серце Ісуса, Його Рани і Кров.

Хай це святе місце української землі стане духовним оазисом для всіх людей у важких випробуваннях і нещастях. Хай усі щирі молитви зійдуть тут до неба, хай їх почує Пресвята Богородиця: “Матінко Божа Нерушимої Стіни, відчуваємо Твою присутність тут, у Страдчі, та благаємо у Тебе через заступництво Твого Непорочного серця: ласку витривалості – у терпіннях для наших родин; ласку надії – в розпачах; ласку смирення – у конфліктах; ласку мужності – у випробуваннях; ласку миру – у тривогах; ласку любові – у ненависті, розподілах, міжусобиці, ласку чистоти серця – у спокусах”.

– Прийдіть на цю благословенну Богом землю, відкрийте душі і серця перед Господом, і Він всіх вас щедро благословить і обдарує ласками і дарами, – кажуть сестри-василіянки, які моляться не лише за рідних, близьких, священиків, а усіх українців й вірять, що Милосердний Отець Небесний не полишить Україну.

Особисто теж, пройшовши цю Хресну дорогу, біля кожної стації, щиро просила Господа почути мене грішну і моє прохання. Бо коли серйозні проблеми зі здоров’ям у дитини, єдиний, хто може допомогти, – це Господь. А робить Він це руками людей. Те, що просила, сталося.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *