Історія

Петлюру у боротьбі з більшовиками не підтримали ні свої, ні чужі

“Український націоналізм” з подачі імперської, пізніше комуністичної Московщини, формувався на трьох відомих постатях: Мазепі, Петлюрі й Бандері, а отже й на їхніх послідовниках: мазепинцях, петлюрівцях та бандерівцях. Ними були всі, хто бодай словом обмовився про самостійність України, посягнувши на “єдіную та нєдєлімую Росію”. Якщо Бандеру практично ті ж комуністи увіковічили, Мазепу інколи згадуємо, то Симон Петлюра фактично відійшов у небуття. Хоча його попередники теж не здобули для України самостійності. Зрештою, її неможливо здобути, якщо постійно повторювати одні й ті самі помилки. Сьогодні 95 років з дня смерті Симона Петлюри. Згадаймо голову Директорії його ж справами, спогадами та помилками…

Усі лідери партійні інтереси ставили вище державних

“Ти переможеш, Великий Народе-Мученику, і переможеш не для того, щоб підбивати під себе чужі землі, Ти переможеш для спокійного будування могутньої Держави Української… Та яким тяжким не є становище українського народу під чужою окупантською владою, він певен, що влада ця довго не продержиться, а чи буде силою скинена зі свого панування, чи сама завалиться. Передбачаючи цей радісний в житті України день, наш народ по змозі готується до нього, щоб використати його для національно-державної мети”.

З одного боку, ці слова Петлюри виявилися пророчими, бо справді московська влада скресла, як лід навесні. Але, на превеликий жаль, народ, піддавшись емоційним настроям, не використав самостійність для “національно-державної мети”. Її використали послідовники та нащадки тих самих більшовиків, хто поневолив Україну, і брехнею, злодійством та маніпулюванням розбудував посткомуністичного мутанта, на якого зараз уже не можна знайти раду.

Вивчаючи публіцистичну спадщину Симона Петлюри, відчутна різнобічність його знань, інтелект. Та, на жаль, він теж припустився багатьох політичних помилок.

Найцікавіше, що читаючи його роздуми про події 20-их років минулого століття, складається враження, ніби він пише про ті, які відбуваються у наш час. А минуло 100 років!

“Спочатку я мав ілюзію, що ці з’їзди можна використати для організації національної сили. Але швидко переконався, що вони тільки «празникова одіж” і що треба шукати тих, хто чорною роботою державною уміє творити певні державні цінності. Їх, таких елементів, було дуже мало. Наші тодішні лідери були або фантасти, або демагоги, або наївні люди, що вірили в силу революцій. В чудотворність її. Вони партійні інтереси ставили вище державних, персональні моменти вище загальних…

А брак єдиної державної ідеології, єдиної провідної лінії у зовнішній політиці – оці риси, що характеризують дотеперішній стан політичного розвитку нашого громадянства мало потішають і на майбутнє, бо створюють у нашого громадянства ілюзії облудні і переменшення в оцінці тих труднощів, які стоять перед Україною у справі вступу до європейської чи світової коаліції держав та впливу її і на участь у тій чи іншій політичній комбінації. Нам треба засвоїти нарешті, що лише шляхом довгої, упертої боротьби нація наша здобуде собі належне місце у міжнародних відносинах…

Ділки, що захопили в свої руки монополію патріотизму і розуміння державних потреб, а насправді під прапором патріотизму дбають про свої цілі. Оті цілі – обмежені й нікчемні, але разом з тим дуже шкідливі, і в них, власне кажучи, і криється основна причина того безладдя…”

Гайдамацький Слобожанський кіш, утворений Петлюрою

Це він писав про події, коли Україна проголосила Універсалом свою незалежність. Є різниця між тими, які ми мали, проголосивши незалежність у 1991 році? Жодних! Назвіть бодай одну партію НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНУ, яка взяла б зараз на себе роль провідника народу у здобутті реальної самостійності, а не тієї, яку нам КРЕДИТАМИ БУДУЄ МВФ разом з місцевими злодіями олігархами та їхньою обслугою у владних кабінетах!

Судячи з виступів Петлюри, він проявляв толерантність, але і безкомпромісність теж, називаючи речі своїми іменами. Тому, напевно, і відчув спротив навіть з боку нібито своїх соратників.

Його життя складалося так, що він, корінний полтавчанин (народився 22 травня 1879 року у передмісті Полтави), до жовтневого перевороту побував на Кубані, у Львові, Петрограді, Москві, Мінську. Це безпосердньо вплинуло на формування світогляду й розуміння того, як Росія паразитує на інших народах й величезному бажанні втримати при собі Україну. Тому Симон Петлюра добре усвідомлював, що без власної армії мати державу неможливо!

“У справі організації армії я все керувався мотивами державними, бажаючи створити національну силу, на яку міг би опертися народ у своїх державних стремліннях”. Проте засліплені українські лідери-демократи Грушевський, Винниченко та інші не виділили грошей на армію, бо повірили у демократію російського більшовизму. Тому Петлюрі довелося у непростих умовах створювати гайдамацький кіш Слобожанської України, аби відстоювати українські землі від більшовиків.

(Далі буде)

Ольга ЖАРЧИНСЬКА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *