Духовність

Павло Тивійський – перший монах-пустельник

І хоча засновником чернецтва вважають Антонія Єгипетського, однак першим ченцем був саме Павло Пустельник. 90 років із 113 прожитих він провів у єгипетській пустелі Фіваїди.

Якось молячись у своїй єгипетській пустелі, Антоній подумав, що «нема такого досконалого ченця, як він і хто так усамітнився б у віддаленому місці». І тут почув голос: «Антонію, є раніший і досконаліший раб Божий від тебе. І якщо підеш, знайдеш його у внутрішній пустелі, поспіши-бо піти до нього швидше, ніж він відійде до Господа». Цим самітником був Павло.

Він поселився біля якогось струмка під пальмою, коли йому було 23 роки. А до того проживав у місті Фіви, де народився 229 року. Як він жив і що робив протягом довгих років, збагнути важко. Це знає лише Господь. Про його життя залишив спогади лише Антоній, якому вдалося застати Павла ще живим.

Коли розпочалися гоніння на християн при Децієві та Валеріянові, Павлові довелося побачити ті муки, які вони терпіли заради віри у Христа, і тому він вирішив втекти від злого світу, залишивши сестрі свою спадщину. Бог привів його у печерку, де міг лише споживати фініки та листя мати за одяг. Саме у присутності Антонія прилетів ворон і приніс буханець хліба, який кинув пустельникові. І тоді Антоній почув, що після 20 років перебування в пустелі, Бог підтримував Павла через птаха, який щодня прилітав сюди з пів буханцем хліба. А того дня приніс ще й для гостя.

А прихід Антонія Павло пояснив тим, що просив Господа, щоб хтось поховав тіло його при відході і віддав глину глині. Проте, аби померти на самоті, відправив свого гостя в монастир за мантією, хоч вона йому і не була потрібна. Старий вже був Антоній, однак з поспіхом повернувся в монастир і там довго не затримався. І коли наступного дня знову йшов у пустелю до Павла, побачив ангельські чини, пророків та апостолів, а посеред них і самого Павла. Зрозумів, що відійшла його душа до Господа. Дуже швидко, плачучи, подолав решту шляху, заставши пустельника Павла на колінах з піднятими догори руками. Подумав, що живий той, але тіло було мертве…

Плакав Антоній, і не знав як тіло землі віддати, бо не мав чим яму вирити. Вирішив теж тут залишитися до смерті. Та в той час прийшли до печерки два леви, покірно, як ягнята, лягли біла тіла Павла і сумно рикали. Вони і видерли яму, і лизали тіло небіжчика, прощаючись з ним. З дивом на те дивився Антоній і розумів, яких заслуг удостоївся святий перед Господом. І наказав левам відійти у пустелю, а сам поховав преподобного отця. Провів ніч ще там і наступного дня повернувся у монастир, де показав одяг святого Павла з листя фініків сплетене й розповів усе своїм учням про нього. А одяг із листя фініків одягав двічі на рік: Пасху і П’ятидесятницю.

У Єгипті, на місці, де жив святий, зараз є діючий монастир святого Павла Тивійського, а поминають святого 28 січня.

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *