Духовність

Паїсій Святогорець: “…І подивіться, що творять ті, хто за владу тримається!”

Паїсій Святогорець дуже переживав за те, що відбувається із сучасним світом, ще більше він мучився, знаючи, що чекає людство. І хоча не про все говорив, але про багато речей попереджав, закликаючи людей до любові і наголошуючи, що зло принесе чимало біди. “Зараз для того, щоб знищити лавину зла, потрібен бомбовий удар”, – сказав якось старець.

В жодну епоху не існувало такої беззахисності, як у сучасних людей

– Роки, які ми зараз переживаємо, дуже тяжкі і дуже небезпечні, але, зрештою, переможе Христос. В усіх державах бачимо бурю, велике сум’яття! Нещасний світ – хай подасть Бог Свою руку! – кипить як скороварка. І подивіться, що творять ті, хто за владу тримається! Куховарять-куховарять, кидають все в скороварку, а вона вже свистить! Скоро вилетить клапан!

Диявол розпалив таку пожежу, що навіть якщо всі пожежники зберуться разом, то не зможуть її загасити. Духовна пожежа не залишила нічого неушкодженим. Ми можемо тільки молитися, щоб Бог помилував нас. Адже коли розгориться велика пожежа і пожежники не зможуть нічого зробити, то люди змушені будуть звернутися до Бога і просити його про сильний дощ, щоб полум’я згасло. Так і з тією духовною пожежею, яку роздмухав диявол: потрібна лише молитва, щоб Бог допоміг.

Геронде, Ви переживаєте через все це?

– Ех, а через що ж борода моя посивіла завчасно? Мені боляче двічі. Спочатку, коли я щось передбачаю і кричу, щоб ми попередили зло, яке насувається. І потім, коли на це не звертають уваги (не обов’язково від зневажання), це зло стається, і мене починають просити про допомогу. Розумію тепер, як мучились пророки. Найбільшими мучениками були пророки! Вони були мучениками більшими, ніж усі мученики, незважаючи на те, що не всі вони померли мученицькою смертю. Бо мученики страждали недовго, тоді як пророки бачили, що коїться зло, і страждали постійно. Вони постійно кричали-кричали, а інші дуділи у свою дуду. І коли, з вини цих інших, приходив гнів Божий, то разом з ними терпіли і пророки. Але тоді, принаймні, розум людей був обмежений, і в силу цього вони відрікалися від Бога і поклонялися ідолам. Сьогодні, коли люди відрікаються від Бога свідомо, відбувається найбільше ідолослужіння.

Ми ще не усвідомили того, що диявол заповзявся губити творіння Боже. Він влаштував “панкінію” (гуртом), щоб погубити світ, він оскаженів, тому що у світі почало з’являтися добре занепокоєння. Він розлютований, тому що знає, що шкодити йому залишається недовго. Зараз він поводиться як злочинець, який, коли його оточують, говорить: «Не врятуватися мені, вони мене схоплять!» – і трощить все праворуч і ліворуч. Або як під час війни, коли закінчаться боєприпаси, солдати витягають багнет чи шаблю, кидаються в бій і – хай буде що буде! “Все одно, – кажуть, – гинути. Вб’ємо ж якнайбільше ворогів!” Світ горить! Ви це розумієте? Навалилася чимала спокуса…

Увесь світ прямує до занепаду. Загальний безлад. Не скажеш тут: “У будинку трохи поламане вікно чи ще щось, давай я це полагоджу”. Весь будинок розвалився. Світ став зруйнованим селом. Справи уже вийшли з-під контролю. Допомога можлива тільки зверху – від Бога. Зараз Богові працювати: де викруткою, де пряником, де батогом, щоб виправити все це. Світ має виразку, вона пожовкла і готова прорватися, але ще не дозріла.

Світ сьогодні заполонили різного роду «безпечностями», але, будучи віддаленим від Христа, світ відчуває надзвичайно велику беззахисність. В жодну епоху не існувало такої беззахисності, як у сучасних людей. І оскільки людські безпечності їм не допомагають, вони біжать на корабель Церкви, щоб відчути себе в духовній безпеці, бо вони бачать: світський корабель пішов на дно. Однак, як тільки вони побачать, що й у корабель Церкви просочується вода і там переймаються духом світу цього, а Духу Святого нема, і там тоді люди впадуть у розпач, оскільки після цього їм уже не буде за що вхопитися.

Нинішні люди, на жаль, дійшли до того, що навіть приймають закони, які насаджують розпущеність і розбещеність

Геронде, чому Святий Кирило Єрусалимський говорить, що мученики останніх часів будуть “найбільші з усіх мучеників”?

– Тому, що раніше було багато титанів духу. А в нашу епоху не вистачає живих прикладів, я кажу зараз взагалі про Церкву і про чернецтво. У наш час стало більше слів і книг, але збіднів життєвий досвід. Ми лише захоплюємося святими подвижниками нашої Церкви, не розуміючи того, наскільки великою була їхня праця. Щоб це зрозуміти, треба потрудитися самим, треба полюбити Святих і від любочестя (великодушність, налаштованість до жертовності, зневага матеріальним заради якогось духовного чи морального ідеалу) докласти зусиль до того, щоб бути схожими на них. Звичайно, Благий Бог візьме до уваги й особливості нашої епохи, і умови, в яких нам доводиться жити, і спитає з нас відповідно до цього. І якщо ми здійснимо хоча б малий подвиг, то увінчаємося більше, ніж християни давньої епохи.

Але сьогодні, якщо людина хоче жити чесно, духовно, то у світі їй нема місця, їй доводиться нелегко. І якщо вона буде неуважна, то покотиться під гірку, її понесе вниз мирський потік. Якщо в однієї людини чи в декількох людей є подвижницький дух, це дуже допомагає іншим. Тому що, якщо хтось духовно процвітає, то користь від цього буде не тільки йому самому, але і тому, хто його бачить. Те ж саме і з людиною розбещеною – вона відповідно впливає на інших. А якщо розслабляється один, розслабляється інший, то поступово, непомітно, навколо не залишається вже нічого доброго. Тому серед розбещеності, яка панує, дуже допоможе подвижницький дух. Нам треба бути надзвичайно уважними в цьому відношенні, тому що нинішні люди, на жаль, дійшли до того, що навіть приймають закони, які насаджують розпущеність і розбещеність. Навіть праведників примушують до виконання цих законів.

Тому ті, хто служить Богові, повинні не тільки не піддаватися впливу мирського духу, але і не порівнювати себе з людьми цього світу. Порівнюючи себе з мирськими людьми, християни починають вважати себе святими, потім розслаблюються й у результаті доходять до того, що стають гіршими від тих, з ким вони себе порівнювали. Зразком у духовному житті повинні бути святі, а не люди світу цього. Добре б чинити стосовно кожної чесноти таку роботу: знаходити Святого, котрий цією чеснотою відрізнявся, і з увагою читати його житіє. Тоді людина побачить, що вона ще нічого не зробила, і буде продовжувати своє духовне життя зі смиренністю. Бігуни на стадіоні не оглядаються назад, щоб побачити, де знаходяться суперники. Адже якщо вони будуть видивлятися за тими, що відстали, то відстануть самі. Якщо я намагаюся наслідувати тих, хто процвітає, то моя совість витончується. Дивлячись же на тих, хто плететься в хвості, я знаходжу собі виправдання, вибачаю себе тим, що, у порівнянні з їхніми погрішностями, мої власні невеликі. Я заспокоюю себе думкою, що є хтось і гірший за мене. Так я пригнічую в собі совість, чи, краще сказати, закінчую тим, що моє серце стає байдужим, немов його покрили шаром штукатурки.

Диявол здатний на все. Він зв’язує людину по руках і ногах, щоб повести її туди, куди він хоче, тоді як Бог зважає на волю людини. Він створив людей не рабами, але синами. Він знав, що відбудеться гріхопадіння, але навіть незважаючи на це, не зробив людей Своїми рабами. Він зволив зійти з неба, втілитися, перетерпіти Розп’яття й у такий спосіб врятувати людину. Бог дарував людині волю. І незважаючи на те, що диявол може використовувати її для великого зла, у подарованій людині волі є сприятлива можливість для того, щоб люди просіялися. Адже видно, що людина робить від серця, а що ні.

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *