Помер п’яниця і душа його мала піти у пекло. Але вирішила вона попробувати знайти шлях до раю. Підходить до райських воріт, а там апостол Петро з ключами:
– Сюди не можна!
– Сам ти відрікався від Христа, зраджував Його, а тепер ось райськими воротами розпоряджаєшся, – сказала душа п’яниці.
Петро задумався, як бути. Покликав на допомогу Давида-псалмоспівця. Давид теж каже:
– П’яницям сюди не можна.
– А вбивцям і блудникам можна? – запитує п’яниця. – Ти взяв собі чужу жінку, потім вбив її чоловіка і тепер тут.
Покликали на допомогу Мойсея-законодавця. Той теж підтвердив, що п’яницям у раю не можна бути, це – святе місце.
– Ти вбив єгиптянина, в піску його закопав, а потім закон написав – не вбий. І також сюди прийшов. То чому мені не можна?
Вирішили покликати на поміч когось із давніх. Іде Ной. П’яниця, побачивши його, зрадів:
– Ось наш чоловік іде. Цей точно був п’яницею.
Ця притча про те, що усілякий гріх може бути прощений Господом тим, хто розкаявся у ньому.
Хто такий християнин? Це людина, яка кається у своїх гріхах. В одному з Апостольських послань перелічуються дуже страшні гріхи і апостоли говорять, що вони самі були такими грішниками, як і усі люди, проте змінилися. Пригадайте гріх Давида: блуд, поєднаний із вбивством. Згадайте блудне життя Марії Єгипетської, вбивство людини Мойсеєм, апастол Павло був гонителем християн, апостол Петро тричі відрікся від Спасителя. Тому не дивно, що в раю багато колишніх грішників. Але вони щиро розкаялися у своїх гріхах.
Кожен день, а особливо у піст, нам дається иожливість, аби ми більше задумалися над життям та своїми гріхами та щиро у них розкаялися. Таку можливість Спаситель дав нам своєю любов’ю та жертовною смертю.