Історія

Найбільший танковий бій відбувся під Дубном

Під час совєтської влади практично ніхто ніде словом офіційно не обмовився про цю найбільшу у Другій світовій війні танкову битву Дубно – Броди – Луцьк, яка  відбулася 23-30 червня 1941 року. Нам розказували і показували лише Курську битву, а точніше бій під Прохорівкою. Чому? Як переможці могли пояснити таку грандіозну поразку Червоної армії? Тому і мовчали.

Танки Panzer III 13-ї танкової дивізії

Це була найперша велика битва на початку війни між 1-ю танковою групою німецької армії «Південь» і радянськими п’ятьма механізованими корпусами Південно-Західного фронту. Вона показала повну безграмотність Сталіна у військових справах. Головне командування у Москві, не маючи достовірної інформації про хід війни, прийняло рішення про контрнаступ. Усі команди зверху мали виконуватися без будь-яких корективів. Очевидно, що військові добре пам’ятали репресивні роки і долю своїх розстріляних колег, а тому жодні інші рішення на місцях не приймалися. Один з найбільших боїв відбувся під Дубном біля села Птича, який вели танковий генерал Микола Попель і генерал-лейтенант Дмитро Рябишев, командувач 8-го механізованого корпусу.

Удар у напрямку Дубна для німців був несподіваним. Зім’явши німецьку оборону, група Попеля до вечора вийшла на околицю міста, але за ніч фашисти перекинули до місця прориву чимало своїх військ і зупинили наступ, відрізавши Попеля від інших частин. 29 червня усі контратаки радянської армії вичерпалися.

Підбиті танки Т-26

Отже провести потужний бій усіма силами не вдалося. Одні відступали, інші наступали в окремо взятих районах. Від вихідного рубежу до місця атаки механізовані війська проходили 500 км (!), коли реально за оцінкою військових аналітиків можна пройти лише 50. З 23 до 29 червня війська не мали жодної години для відпочинку. Шалено атакуючи ворога, командири не подумали про своєчасний підвіз пального, та й, зрештою, це було майже неможливо. Тільки 22-й мехкорпус за п’ять днів боїв з 26 червня втратив 119 танків (58 з них підірвано). Група Попеля, оточена в захопленому нею Дубні, після тижневої оборони, витративши всі боєзапаси та пальне, підірвала понад 100 своїх танків і за три тижні вийшла з оточення в районі Білокоровичі.

З совєцького боку у битві брали участь 3 356 танків (5 механізованих корпусів), а з німецького – 728 танків  та САУ (чотири дивізії). Разом понад 4000 танків! У цій битві совєцькі корпуси втратили 2500 машин. Німецькі значно менше – 260. А от у липні 1943-го в «найбільшому» бою під Прохорівкою з обох сторін взяли участь лише 1200 танків. Так само замовчувалася танкова битва у Білорусі, яка відбулася 6-10 липня 1941 року під Сінно Вітебської області. У ній брали участь 2070 танків. Ось така вона історія…

Корпусний комісар Південно-Західного фронту Вашугін не виніс цього жаху і 28 червня застрелився. Загальновідомо, що у 1937-38 роках Сталін знищив професійні командні кадри, які могли б уміло командувати у майбутній війні.

Та найстрашніші й найжахливіші втрати людські, адже тут бійці гинули ще й за наказами головнокомандувачів. Отож на полі бою між Бродами, Луцьком і Дубном екіпажі сотень підбитих радянських танків змушені були або підривати себе, або стріляти у скроню. Коли танкісти, нерідко у вигляді живих палаючих факелів, вистрибували з танків, їх «косили» свої, виконуючи ворошиловський наказ.

Цей бій ще увійшов в історію тим, що 27 червня 1941 року в районі села Птича радянський танкіст, Герой Радянського Союзу Олександр Фролов, здійснив перший в історії Другої світової війни танковий таран своїм підбитим танком.

Переможці битви…

Після битви солдати лежали на полі, як снопи. Через день тіла почали розкладатися й німецька влада змусила поховати загиблих – трупи вбитих солдатів скидали у ями від авіабомб (серед них було лише п’ять німців). До цього часу ніхто не знає їхніх імен! Сюди не приносять квітів, не говорять слів вдячності, святкуючи 9 Травня. Лише Рівненська організація Українського вільного козацтва імені Северина Наливайка намагалася добитися дозволу на проведення перепоховань на колишньому полі битви під Дубном і зведення там Пантеону слави, та безрезультатно.

Цікаво, що Жуков не поніс жодної відповідальності за цю та наступні поразки і провали. Його лише у 1941 році знизили до посади командуючого фронтів. А от генерала Павловакомандувача Західного фронту, із найближчим оточенням розстріляли у липні 1941-го.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *