Історія

Еліта України: Галшка Гулевичівна – меценатка і фундаторка Києво-Могилянської академії

Імя знатної волинянки Галшки Гулевичівни в Україні маловідоме. Українцям впродовж багатьох століть навязується думка нашої меншовартості і, як правило, вся національна політика привязана до вже давно визначених і відомих імен. Хоча менш відомі – не менш визначні. І саме їхнє життя та вчинки є прикладом справжньої аристократичності наших пращурів, а не тих голобородьків, які вискочили в люди, маючи лихварську жилку, хист хамелеона і пристосуванства.

Галшка продовжила родинну відданість православю

Галшка родом із Волині, а походженням із давньої української шляхетної православної родини Гулевичів. Її дід був православним єпископом Луцьким і Острозьким, батько обіймав високі урядові посади. Народилася вона найвірогідніше 9 грудня 1577 року (за іншими джерелами 1575) в селі Затурці, що “на людному торговому тракті від Луцька до Володимира”. Отримала добру освіту й оволоділа латиною, старогрецькою, старослов’янською, польською, литовською та французькою мовами.

Високоосвічену красуню хотіли мати невісткою кілька знатних родин. Під час гостин у хоромах князя Острозького з нею познайомився такий же юний Максим Смотрицький і з батьками почав перемовини про бажаний шлюб. Та припізнився: Гулевичівну уже засватала єпископська родина Потіїв. Їхній син Христофор, теж високоосвічений юнак, одержав згоду на шлюб. Хоча батьки, маючи різні релігійні погляди, не дуже хотіли такого родичання, проте діти відстояли своє кохання.

Та в день, коли сім’я Іпатія Потія мала урочисто прилучитися до уніатської церкви, молоді люди втекли з дому і знайшли прихисток у батька Гулевичівни. Батько Христофора погрожує відлучити сина від сім’ї, якщо він не отямиться. Звісно той важко переживав, що батько не спромігся його зрозуміти та пробачити за непослух. Згодом Христофор захворів і невдовзі помер. Сім’я звинуватила у смерті сина його молоду дружину. Вони відсудили у Галшки подарований на весілля маєток та хотіли відібрати у неї доньку, але лише оформили над нею опікунство до 16 років, зобов’язавши Галшку охрестити її за католицьким обрядом. Та вона охрестила її як православну, а у 1615 році віддала заміж за православного оршанського хорунжого Миколу Млечка, накликавши на себе гнів Яна і Петра Потіїв (братів покійного чоловіка), що вважалися опікунами її дочки Катерини. Але навіть у судовому порядку вони нічого не могли вдіяти – Катерина була заміжньою, їхнє опікунство припинилося. Згодом помер і батько Галшки.

Однак доля змилостивилась над нею. У Києві, куди приїхала на запрошення двоюрідної сестри Ганни, познайомилася із паном Стефаном Лозкою, чоловіком знатним і багатим, і 1606 року вийшла за нього заміж. На той час Стефан Лозка обіймав посади підчашого Київського та Маршалка Мозирського. І хоч був католиком, а Галшка – православною, “йому під п’ятдесят, а їй під тридцять”, шлюб видався щасливим.

Всім християнам, освіченим та й неосвіченим українцям Києва треба згуртуватися в братство – ось до чого кликала Гулевичівна. Неспокійна і рішуча, вона запропонувала розпочати у Києві будівництво нової школи, колегії європейського зразка, адже “в Києві ж, місті українському, не було на той час ні школи значної, ні братства, ні друкарні, лише при церквах мали школи прості, де читати, писати і лічби простої вчать”.

Фундація на Братську школу та притулку для бідних

Дослідники твердять, що жінка мала раду з чоловіком Стефаном Лозкою і з його цілковитої згоди, теж ревного християнина, 1615 року вирішила надати Київському православному братству не лише щедрі кошти, а й відписані її чоловіком свій один просторий дім для школи, де б навчалися діти козаків, ремісників та знатних міщан-українців, а також землі для будівництва монастиря і притулку для убогих і немічних.

Згодом Братська школа поєдналася зі школою Лаври з ініціативи і турботами Петра Могили. У 1694 році вона стала Києво-Могилянською академією. У цьому закладі, заснованому волинянкою Галшкою Гулевичівною, здобували освіту люди, яким судилося стати опорою українського народу: гетьмани Іван Виговський, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Самойлович, Юрій Хмельницький, філософ і поет Григорій Сковорода, видатні українські композитори Максим Березовський, Артемій Ведель, у тому числі і російський вчений Михайло Ломоносов.

Та завжди за радісними подіями з’являються й печальні. Ще молодою померла старша донька Катруся. А син Михайло, “розбещений, мов та панянка” покатоличився, зневажаючи українську мову. Усі її розмови із сином були даремні. Він зневажав простих людей, Україну, запекло відстоював унію. Для рідної мови, мови матері, мав одне визначення – мужицька. Це був ніж у серце матері: зрада дітей – найважча зрада.

Щоб не бачити духовної ницості сина, Єлизавета лишає Київ і переїжджає до Луцька. У 1636 році Семен Гулевич, племінник Галшки, віддав усі свої п’ять сіл на заснування в селі Білосток православного монастиря з церквою і притулком для убогих. Водночас заснувалося тут і “училище для шляхетських і різного стану дітей”.

Сама Галшка проживала недалеко від замку Любарта у Луцьку. Найбільшою окрасою оселі були книги. І тоді вона складає ще один заповіт, подарувавши Луцькому братству 200 золотих, монастирю при братстві 200 золотих, на шпиталь Луцького братства 50 золотих.

А поховати заповіла при Луцькій Хрестовоздвиженській братській церкві. Надгробок не зберігся, бо на початку 19 століття церкву зруйновала пожежа, яка довго стояла в руїнах і лише в кінці століття її  відбудували. Тлінні останки Галшки, напевно, десь і досі там лежать.

Галшка Гулевичівна була унікальною жінкою. Вона зберегла і пронесла віру через усі негаразди свого життя та ревно служила майбутньому та Господу Богу. І саме тому зуміла подарувати не лише землю і кошти братським школам, а все своє життя на славу України.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *