Історія

Друга світова війна: хто, коли і для чого її розпочав? (частина 21)

Через ленд-ліз із США надходили усі поставки у Європу та СРСР

Рузвельт підписує закон про ленд-ліз

Після нападу Німеччини на СРСР фактично усі потужні країни були втягнуті у війну. Бо, як знаємо, на той час Японія, дочекавшись капітуляції європейських держав, зокрема Франції та Голландії, одразу розпочала окупацію Індонезії та Індокитаю, а потім Малайзії, Бірми, Таїланду і Філіппін. Вони поставили перед собою велику мету: створити гігантську колоніальну імперію. Залишилися лише США, які брали активну участь у всіх військово-політичних подіях того часу, але не були учасниками воєнних дій. Хоча США активно підтримували Велику Британію, коли Гітлер розпочав “похід Європою”, ставши її «невоюючим союзником».

У травні 1940 Конгрес США одразу затвердив суму у 3 мільярди доларів на потреби армії та флоту, а влітку – 6,5 мільярдів, в тому числі 4 на будівництво “флоту двох океанів”. А вже 11 березня 1941 року за ініціативою президента Рузвельта прийняли закон про ленд-ліз: передачу військових матеріалів воюючим країнам в борг або оренду.

Зважаючи на війну в Україні, цей текст восьмирічної давності відредагувала, аби зупинитися на ленд-лізі  трохи докладніше, аби  зрозуміли як поступає президент, якщо реально хоче допомогти, а не лише балаболить і обіцяє, прикриваючись великими цифрами, в яких доля на озброєння Україні дуже мізерна. І це тоді, коли США є гарантом-підписантом нашої цілісності…

Американський есмінець, поставлений за ленд-лізом до Англії, 1940 рік

Насамперед рішення про  ленд-ліз Рузвельту теж було дуже вигідне, адже вирішувало декілька питань. Відправляючи зброю, президент виконав передвиборчу обіцянку: “Наші хлопці ніколи не братимуть участі в чужих війнах”. Також закон дозволяв розширити виробництво, а отже створити нові робочі місця. І найголовніше: США могли впливати на країни, які одержували їхню допомогу. Як відомо, після війни Сполученим Штатам заборгувало майже півсвіту – понад 40 держав Європи, Азії та Латинської Америки.

Головні пункти цього закону передбачали передачу США в оренду іншим державам “різних товарів і матеріалів, необхідних для ведення воєнних дій”. Це була зброя, військова техніка, боєприпаси, стратегічна сировина, амуніція, продовольство, промислове обладнання, товари цивільного призначення для армії і тилу, а також надання будь-якої інформації, яка мала військове значення.

За поставлені матеріали, які були знищені, втрачені або використані в ході бойових дій, сплати не вимагали. А от за все, що лишилося після закінчення війни і було придатне для цивільних цілей, потрібно було заплатити повністю або частково на підставі представлених США довгострокових кредитів.

Проте Рузвельт не міг швидко провести через американський парламент закон про допомогу недавньому союзнику Гітлера – СРСР. Тому з Черчиллем пішли на хитрість: американські вантажі для Союзу поставляли транзитом через англійців під прикриттям договору про постачання між США і Великою Британією.

І лише 11 червня 1942 року посол СРСР в США Максим Литвинов і американський держсекретар Корделл Гелл підписали «Угоду між Урядами СРСР і США про принципи, застосовні до взаємної допомоги у веденні війни проти агресії». Фактично та сама угода про ленд-ліз. З Америки в СРСР пішла не тільки військова техніка, а й паровози, верстати, кольорові метали, нафтопродукти, порох, обмундирування, шкіра, ковдри, продукти і багато іншого. Навіть валянки! Для цього в США знайшли російського емігранта, який налагодив їхнє виробництво.

Продукти за ленд-лізом від США для Червоної армії

Думаю, не важко здогадатися, як відреагувало совєтське керівництво на таку допомогу: звісно замовчувало. Все подаволося так, ніби совєти бороняться власними силами.

Дійшло до того, що американський посол в СРСР Аверелл Гарріман не стримався і в березні 1943 року сказав: “Радянська влада, мабуть, хоче приховати, що отримує допомогу ззовні. Очевидно, вони хочуть запевнити свій народ у тому, що Червона Армія бореться в цій війні одна». Нарешті на Ялтинській конференції в лютому 1945 року Сталін змушений був визнати, що «ленд-ліз — чудовий і найбільш плідний внесок Рузвельта в створення антигітлерівської коаліції”.

І що отримав Союз за програмою ленд-лізу, якщо перевести у відсотки? У бронетанкових військах 16 відсотків, авіації – 15, флоті – 32, зенітній артилерії – 18. Щодо вантажних і легкових автомобілів, їхня частка сягала майже 70 відсотків. У 1944 році радянська армія їздила в основному на американських автомобілях. Навіть знамениту систему реактивного вогню “Катюшу” встановили на американські вантажівки Studebaker. А тричі Герой Радянського Союзу Олександр Покришкін більшу частину своїх перемог здобув на американському винищувачі Bell P-39 Airacobra.

СРСР намагався приховувати допомогу від США

Радянський командир спостерігає за колоною, яка їде на американських джипах.

Цікаві й боргові суми і час, коли їх повернули. Так обсяг боргів Великобританії перед США склав 4,33 мільярда доларів, перед Канадою – 1,19 мільярда. Останній платіж у розмірі 83,25 мільйона доларів США і 22,7 мільйона Канаді було проведено в грудні 2006 року.

А от СРСР у 1951 році погодився сплатити лише 300 мільйонів доларів замість виставлених 800. Угоду з СРСР про порядок погашення боргів за ленд-лізом було укладено  аж в 1972  році. Згідно з якою совєти зобов’язалися до 2001 року заплатити 722 мільйони включно з відсотками. До липня 1973 року були здійснено три платежі на загальну суму 48 мільйонів, після чого виплати припинилися. У червні 1990 року у ході переговорів Михайло Горбачов і американський президент Джордж Буш-старший домовилися про те, що СРСР виплатить 674 мільйони доларів до 2030 року. Після розпаду СРСР борг переоформили на його правонаступницю, Російську Федерацію, яка повністю погасила його в серпні 2006 року.

Та після війни совєти і далі намагалися усіляко замовчати тему допомоги від США, аби усі лаври переможця привласнити собі. Проте солдати розповідали, що вперше спробували шоколад або какао на війні. І це був американський шоколад. Анастас Мікоян, на той час відповідальний за постачання, таки визнавав: “Восени 1941 року ми все втратили, і якби не ленд-ліз, якби не американські поставки, не зброя, продовольство і теплі речі для армії – невідомо, як пішли б справи”.

Колона радянських військ проїжджає Румунією на американських вантажівках, вересень 1944 року.

Проте найбільш красномовно про ленд-ліз висловився згодом сам “маршал перемоги” Георгій Жуков: «От зараз кажуть, що союзники ніколи нам не допомагали, але не можна заперечувати, що американці нам гнали стільки матеріалів, без яких ми б не могли формувати свої резерви і не могли б продовжувати війну. У нас не було вибухівки, пороху. Не було як споряджати гвинтівкові патрони. Американці по-справжньому виручили нас із порохом, вибухівкою. А скільки вони нам гнали листової сталі! Хіба ми могли б швидко налагодити виробництво танків, якби не американська допомога сталлю? А зараз представляють справу так, ніби у нас все це було своє у надлишку». Проте в радянській історіографії так і залишилася схвалена Сталіним цифра в чотири відсотки «питомої ваги поставок за ленд-лізом по відношенню до вітчизняного виробництва в період війни».

P.S. Це публіцистичне дослідження друкувала 2014 року. Але зараз, як ніколи, воно актуальне, аби люди, головами яких так вміло маніпулюють, зрозуміли: кожна війна має своїх замовників і режисерів.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *