Історія

Друга світова війна: хто, коли і для чого її розпочав? (частина 16 від 2014 рокуI)

“Лінія Маннергейма” і воля фінів врятували Фінляндію від совєтів

Карл Густв Маннергейм

Одразу після поневолення Західної України та Білорусі, совєтський уряд розпочав переговори, а правильніше тиск на країни Балтики, аби укласти з ними пакти про взаємну допомогу. А правильніше про входження червоних військ на ці території. Сталін та Молотов без будь-яких натяків відверто заявили, що згідно із домовленостями Гітлера ці країни входять у сфери впливу СРСР. У Литви, Латвії та Естонії фактично не було вибору, а от Фінляндія не погодилася з таким сценарієм двох маніяків.

Москва вимагала від Хельсінкі відсунути кордон від Ленінграду, бо вважала таку близькість (32 км) незручною для совєтів. Та фіни усі пропозиції й тиск відкинули, наполягаючи на цілісності своїх територій. При цьому керівництво держави розуміло: війни з більшовиками-сусідами не уникнути. І вже з осені 1939 року уряд почав евакуйовувати цивільне населення із Хельсінкі, ряду міст та Карельського півострова.

В кінці листопада розпочалися взаємні звинувачення і ультимативні заяви з боку Москви. Совєти самі “організували” гарматні вистріли і вбивство 4-ох червоноармійців (!), аби мати причину для початку введення військ. 28 листопада Москва денонсувала договір про ненапад від 1934 року. 30 листопада червона армія розпочала військовий напад на Фінляндію, де на той час проживало три мільйони населення, хоча офіційно війну не оголосила. (Путін, як бачимо, дотримується тієї ж тактики і стратегії, що і його попередники). Та вже з перших днів наступу стало зрозуміло, що Червона Армія не готова діяти в суворих північних умовах. Моторизовані колони просувалися лише уздовж доріг, а їх було не так багато, особливо в Карелії. Сніг і морози не давали можливості для маневрів. Чисельність радянських військ складала 425 тисяч чоловік, а фінських – 225 тисяч. Але фіни швидко мобілізували ще більше 100 тисяч чоловіків, проте у військовій техніці СРСР мав значну перевагу. Але у фінів була «лінія Маннергейма»!

Впродовж 1927-1939 років за допомогою німецьких, французьких, англійських і бельгійських фахівців Фінляндія, для оборони державних територій, звела відому “лінію Маннергейма” – систему довготривалих укріплень на Карельському перешийку, загальна протяжність якої від Фінської затоки до Ладозького озера складала 135 км, а глибина оборони доходила до 90 км. Вона налічувала до 2 тисяч довготривалих вогневих споруд, мала складні протитанкові перешкоди, бетонні надовбні, багатокілометрові дротяні загородження. Товщина стін і перекриттів дотів із залізобетону і граніту досягала 2 м. Всього ж на трьох смугах “лінія Маннергейма” мала майже 1000 дотів і дзотів, третина з яких фактично були неприступними фортецями.

Радянське командування розраховувало на операцію у Фінляндії на тижнів два, нарком Ворошилов хизувався, що через шість днів його армія буде у Хельсінкі. Проте червона армія зустріла потужний опір, в оточення потрапляли цілі дивізії. Почалися масові обмороження і простудні захворювання серед легко одягнених радянських солдатів. У бойових частинах прокотилася хвиля репресій, розстрілів – Кремль, як завжди, усі своє невдачі та невміння звалював на уявного “ворога”. І по суті через десять днів усі активні бойові дії з боку комуністів були згорнуті, аби зробити ротацію і належно підготуватися. Генерал Василь Маргелов (в ті часи майор) з болем згадував війну з Фінляндією: “…надто багато було там пролито крові радянських солдатів і не завжди виправдано”.

Чи не так відбуваються події на Донбасі? Чи не тому Путін змусив Порошенка укласти якийсь “мирний договір” і оголосити тишину та пересунути кордони, аби провести ротацію військ і посилити його необхідною бойовою технікою?! І Порошенко, маючи чим захищати східні рубежі (!), на відміну від фінського уряду, погодився на цей ганебний “мир”.

Фінська армія, що із самого початку зробила ставку на індивідуальну підготовку бійця (хоча фіни – природжені лижники), зуміла нав’язати радянській стороні маневрену оборону. Фінські солдати швидко переміщалися і при цьому влучно стріляли. Діяли тактично грамотно, невеликими групами. У Східній і Північній Карелії фінські лижні загони навіть розгромили 44-у стрілецьку дивізію (сформована з українців, а пізніше фіни впорядкують це місце захоронення), знищили 18-у стрілецьку дивізію і 34-у танкову бригаду. Фінські лижні диверсійні підрозділи, озброєні в основному пістолетами-кулеметами “суоми” М-31 і легкими кулеметами “лахти”, здійснювали раптові вогневі нальоти із засідок і так само несподівано відступали, уміло користуючись знанням місцевості.

З кінця грудня розпочалося створення уже й радянських лижних добровольчих частин. Як правило, це були студенти, робітники, службовці. До лютого 1940 року совєти сформували 77 окремих лижних батальйонів і 28 лижних ескадронів. Усі добровольчі лижні частини отримали спеціальне обмундирування, що відрізнялося від форми Червоної Армії. Куртки і штани були утеплені. Видали й теплі ватні ковпаки замість традиційних будьонівок, маски з прорізами для очей та рота і рукавиці з пальцем для стрільби. Підготовка добровольців велася за прискореною програмою, вона складала всього 10-15 днів, що, звичайно, було недостатньо. Командування застосовувало їх в якості звичайних піхотних частин. Відомо, що до 21 лютого з трьох тисяч бійців-лижників до своїх вийшло 240 чоловік. Хоча є й інший випадок, коли після 25-кілометровго маршу загін Дьяконова вийшов в тил і утримав позиції на сильно укріпленому острові. Бій тривав 17 годин. Дьяконов навіть після цього отримав Героя.

Ситуація для совєтів стала покращуватися після додаткової концентрації військ та  змінах в організації. Бійців нарешті обмундирували дійсно по-зимовому, видавши їм вушанки, кожухи та валянки. Крім того, на фронт відправили 2,5 тисячі пересувних утеплених будиночків, обладнаних печами. І новітні засоби для підривання дотів, дзотів та штурму потужних укріплень. 11 лютого 1940 року почався штурм “лінії Маннергейма”. Совєтському війську знадобився місяць кровопролитних боїв, щоб здолати потужну лінію фінських загороджувальних споруд. А ще цистерни горілки “для підтримки бойового духу».

Фінське командування напередодні весни покладало ще надії на потужний Виборзький укріпрайон, який мав унікальну систему затоплення на 30 км, а тому вважався неприступним. Це дозволило б Фінляндії затягнути війну і дочекатися прибуття союзного експедиційного корпусу. Але радянська армія кинула усі сили і до ранку 13 березня Виборг був узятий. Того дня між Фінляндією і СРСР був укладений мир.

Але навіть так Фінляндія відстояла свою незалежність! Відбувся розмін територіями. Район Виборга, прилеглий до Ленінграда, перейшов до СРСР, а натомість Фінляндія отримала території на Кольському півострові. Фіни здали і півострів Ханко в оренду строком на 30 років й передали Росії півострови Середній та Рибальський, що поліпшило стратегічне положення СРСР напередодні Великої Вітчизняної війни. “Лінія” виконала своє завдання – дозволила Фінляндії протриматися, щоб зберегти незалежність. У ті руки ходив такий жарт: «Совєти завоювали рівно стільки території, щоб похоронити своїх вбитих». Визначна роль у перемозі фінів належить маршалу Карлу Маннергейму, який говорив: “Чим більше оптимізму й впевненості в перемозі, тим важча катастрофа для того, хто вважав, що труднощі подолані, а противник розбитий”. Фіни довели: перемогу здобувають розумом, підготовленістю, наполегливістю і бажанням до волі як керівництва держави, так і народу!

Радянсько-фінська війна тривала 3,5 місяця. За цей час совєти втратили  убитими 72408 чоловік, зниклими безвісти – 17520, пораненими – 186129. Фінляндія втратила убитими 19576, зниклими безвісти – 4101, пораненими – 43557 чоловік. Відповідно до міжнародних умов невдовзі полонених обміняли. 825 фінських полонених повернулися додому, А от доля 5,5 тисяч радянських трагічна: усі вони були репресовані і відправлені до таборів! Червона армія тих, хто потрапив в полон, вважала зрадниками. Тобто для совєтів ні чужі, ні свої люди не є цінністю. Це просто гарматне м’ясо для втілення ідей тих паталогічних безумців, які не переводяться у Кремлі!

Під час цієї війни воювало багато українців – дві радянські дивізії були укомплектовані в Україні. Серед командування теж було чимало командирів (згодом генералів з України). Саме майбутній Маршал і Герой Радянського Союзу українець Семен Тимошенко зі своїми військами здійснив прорив «лінії Маннергейма». Перша українська дивізія потрапила в оточення і майже вся загинула, намагаючись вирватись з фінського кільця. Тих, хто вирвався, піддали військово-польовому суду. Командир дивізії, начальник штабу, начальник політвідділу та комісар теж були розстріляні.

У фінському війську також були добровольці з України, які здебільшого набиралися з радянських військовополонених. У них на кашкетах виднілися синьо-жовті околиці і тризуб, хоча більшість носила фінську форму, доповнюючи її мазепинками. Один з найвідоміших командирів українських добровольців у Фінляндії – письменник Юрій Горліс-Горський, учасник визвольної війни 1918-20 років в Україні.

Як зреагував на це світ? Фактично ніяк. Лише тоді, коли Сталін, прорахувавшись, призначив у Фінляндії комуністичний уряд, а це означало насильницькі зміни політичного устрою і міжнародного статусу Фінляндії, тобто замах на суверенітет незалежної Фінляндії, 14 грудня Радянський Союз був виключений з Ліги Націй. Проте ніхто не робив з СРСР агресора, а зі Сталіна – ката, яким зробили лише Гітлера. І ні для совєтів, ні для їхніх “дєди воєвалі” Халхін-Гол та Фінська війна не є частиною Другої світової війни. Там, де нападають вони, – це “історична необхідність”, “визволення”, що завгодно, але не війна. І світ з цим погоджується…

(Далі буде)

P.S. Це публіцистичне дослідження друкувала 2014 року. Але зараз, як ніколи, воно актуальне, аби люди, головами яких так вміло маніпулюють, зрозуміли: кожна війна має своїх замовників і режисерів.

Зараз можемо лише додати: де наші “лінії Маннергейма” і це, маючи вісім років ворога на своїй території? Чому московські війська зайшли в Мелітополь без єдиного вистрілу в перший день війни? Чи відповідатимуть за це Порошенко та Зеленський і їхні уряди? Де наша “стіна Яценюка”?

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *