Історія

Друга світова війна: хто, коли і для чого її розпочав? (частина 15 від 2014 року)

Доля Польщі була вирішена “пактом Молотова-Рібентроппа”

Великою помилкою, зрозуміло, небезпідставно, а щоб виправдати комуністичний режим, було визнано, що Другу світову війну розпочав Адольф Гітлер нападом на Польщу. Її у європейській частині розпочав не лише Гітлер, а й Сталін, лише з невеличкою різницею в часі. Саме ці два параноїдально хворі тирани запустили ту криваву бійню, яка була потрібна закуліссю. Недарма Йоахім фон Ріббентроп, згадуючи атмосферу переговорів у Москві у 1939-му, сказав: “В Кремлі я почувався немов би серед старих партійних товаришів”.

Договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом більш відомий як “Пакт Молотова-Ріббентропа” мав ще й секретний протокол, згідно з яким “східні креси” Польщі стали частиною сфери впливу СРСР. І 17 вересня Радянський Союз повідомив польського посла Вацлава Гржибовського: “Радянський уряд не може байдуже ставитися до того, щоб єдинокровні українці та білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишилися беззахисними. Зважаючи на таку обстановку, радянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної армії дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя та майно населення Західної України та Західної Білорусії”.

Як завжди, совєти зі зброєю ходять лише усіх “захищати”. Того дня, 17 вересня, червона армія без оголошення війни перейшла польський кордон і зайняла території польських “кресів” Західної Білорусії та Західної України. Внаслідок походу вже у вересні 1939 року “визволителі” повністю захопили Галичину та Волинь.

Ввечері  21 вересня польський генерал Лангнер скликав військову раду у Львові і повідомив, що їздив до радянського командування і сказав: “Більшовики не прийшли з мирними намірами, вони діють у змові з Гітлером. Становище безнадійне. Уряд, президент держави та головнокомандувач уже за кордоном. Триматися далі нема сенсу. Це загрожує місту зруйнуванням. Тому провадяться переговори про капітуляцію”.

Молодші офіцери, що не могли витримати розпачу капітуляції, ладні були збунтуватися. Окремі групи офіцерів та унтерів, порушуючи умови капітуляції, не бажали здавати свою зброю і зав’язували перестрілку з радянськими військами, що 22 вересня вступали у Львів.

Акт про капітуляцію львівського гарнізону містив умову: “Офіцерам польських військ гарантуються особиста свобода та недоторканість особистого майна, переїзди на територію інших держав”. Та чи було коли в історії, аби Московія додержувалася якихось правил? Ні. Незважаючи на ці зобов’язання з радянської сторони польські офіцери було підло і жорстоко розстріляні. Пізніше, у квітні-травні 1940 року, усіх полонених польських офіцерів розстріляли у Катинському лісі під Смоленськом, під Харковом та в інших місцях. Випадково вижили з їх числа одиниці, що з якихось причин були відокремлені від основної маси, як от майбутній прем’єр Ізраїлю Менахем Бегін.

Західну Україну потрібно було знищити як грунт свободи та непокори

Для Сталіна питання України мало надзвичайне значення. Україна була найголовнішим з імперських володінь. Це була не лише найбагатша житниця Європи, а й головна база індустріалізації та воєнної могутності всієї імперії. Незважаючи на стрімкий розвиток совітської індустрії в цілому, Україна незмінно давала понад половину загальносоюзної продукції важкої промисловості. Унікальне поєднання природних багатств – палива, різних руд, найродючішого в світі чорнозему, поміркованого клімату – з численним та працьовитим населенням давно зробило Україну об’єктом зазіхань усіх сусідів, а найбільше північної орди.

Лише “визволителі” зайшли на Західну Україну як одразу розпочалися масові репресії та депортація українців до Сибіру. За таку “турботу” великого вождя український народ заплатив мільйонами жертв. З особливою кровожерністю імперські чекісти винищували українську інтелігенцію, господарів та національно свідомих людей.

Як розповідають старожили Рівненщини, червоноармійці, які зайшли в Рівне, одразу почали скуповувати великими партіями велосипеди, жіноче взуття та білизну, панчохи, костюми, годинники, запальнички, портсигари, порцеляновий посуд, створюючи неабиякий ажіотаж у крамницях. Черги, які утворювалися при цьому, дуже дивували місцевих. За якихось тиждень-два в Рівному крамарі розпродали все, що мали, й практично усі магазини зачинилися.

Не гребували “визволителі” й звичайнісіньким мародерством, причому не тільки щодо “класово ворожих елементів”. А ще згадують, що більшовицькі бійці були обшарпані, погано обмундировані, й увесь час по хатах просили їсти.

Сталіну потрібна була Західна Україна не лише як частина території, а й для того, щоб ліквідувати цей волелюбний український “п’ємонт”, звідки поширювалося декілька сотень лише малих націоналістичних друкованих видань. Щоб досягти домовленості з Гітлером і отримати важливий регіон Дрогобича-Борислава, Сталін зобов’язався nocтачати Німеччині стільки нафти, скільки її буде видобуватися на Західній Україні. Він пообіцяв, що поточне постачання з З00 000 тонн буде збільшено до 500 000 тонн.

“Парад переможців та дружби” гітлерівської та сталінської армії у Бресті

Похід Гітлера та Сталіна на Польщу і початок нового перекроєння карти Європи закінчився спільним військовим парадом Вермахту та червоної армії 23 вересня 1939 року у Бресті. Його приймали генерал Гайнц Гудеріан та комбриг Семен Кривошеїн. Вони стояли на трибуні перед флагштоком з німецьким прапором, а вулицею перед ними проходила німецька, а потім радянська військова техніка. Проходження підрозділів сам Крівошеїн описав так: “О 16.00 я та генерал Гудеріан піднялись на невисоку трибуну. За піхотою пройшла моторизована артилерія, потім танки. На бриючому польоті промчали над трибуною десятків зо два літаків”.

Німеччина називала ці урочистості “парадом переможців”, СРСР – “парадом дружби”. Солдати двох армій обмінювалися цигарками, офіцери пригощали один одного пивом. Парадні святкування йшли під звуки Бранденбурзького маршу. В урочистій атмосфері місто Брест було передано Радянському Союзу. Все завершилося банкетом для вищого керівництва. 24 вересня німецькі війська покинули місто, та, як знаємо, ненадовго…

Отже ні про жодну вітчизняну війну не може йти мова. Війну одночасно розпочали в Берліні та Москві. Просто вона мали різні фази. І це була війна між фашизмом та комунізмом, які фактично за своєю суттю нічим не відрізнялися. Дві людиноненависницькі ідеології розпалили страшну топку, в яку щоденно вкидали тисячі невинних людей.

(Далі буде)

P.S. Це публіцистичне дослідження друкувала 2014 року. Але зараз, як ніколи, воно актуальне, аби люди, головами яких так вміло маніпулюють, зрозуміли: кожна війна має своїх замовників і режисерів.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *