Історія

Друга світова війна: хто, коли і для чого її розпочав? (частина 11 від 2014 року)

Сильні світу мовчали, коли Гітлер кроїв карту Європи

Франклін Рузвельт

Як відомо уже з попередніх публікацій, США отримали у Першій світовій війні надзвичайні прибутки, але завоювати потужний вплив як на європейську, так й світову політику не вдалося. Велика депресія принесла чималі збитки американській економіці (та не фінансовим магнатам), тому перед президентом Франкліном Рузвельтом стояло завдання не лише вивести економіку із кризи, а зробити країну провідною світовою державою. Для цього треба було прибрати з дороги головних конкурентів: Англію, Німеччину і Японію. Найкращим засобом для цього, як показує історичний досвід, завжди була і є війна, в якій потрібно лише взяти участь. Проте Рузвельт розумів, що американці одразу спротивляться тому, щоб їхні військові гинули за океаном невідомо за чиї інтереси. Тим більше, на той час в Конгресі ще переважали політики теж з такими народними проамериканськими поглядами.

У Рузвельта, якого до влади привели фінансові магнати (а тому й ставили перед ним свої вимоги), був один вихід: щоб виправдати участь у війні, якась із країн повинна була напасти на США.

Прийняття закону про ленд-ліз 1941 року – лише підтвердження того, як США (а точніше фінансово-промислові магнати) гаслами, закликаючи до миру, реально працювали на Другу світову війну. Вони провокували не лише Німеччину, зробивши її економічно сильною і обороноздатною та СРСР, а й Японію. У матеріалах, підготовлених до наради в Імператора вищих військових і політичних діячів Японії 6 вересня 1941 року, було сказано: «Наша Імперія буде знаходитися у надважкому стані, яке в кінцевому результаті змусить нас до крайнього кроку, а саме до війни з ціллю самозахисту і збереження нації. Навіть якщо ми підемо на поступки Сполученим Штатам, відмовившись від нашої національної політики, для досягнення тимчасового миру, США в міру їх військової сили, безумовно, будуть вимагати від нас все більше поступок. В кінцевому результаті наша Імперія буде повалена і кинута до ніг Сполучених Штатів». Тобто війна домокловим мечем висіла над світом, хоча всі «прагнули миру».

І коли Гітлер фактично у 1938 році перекроїв карту Європи по-новому, ні європейці, ні США (головні проектанти Версальського договору) цьому не противилися, тим самим спонукаючи до подальшої агресії. У 1938 році європейські газети навіть не друкували фото і не говорили про те, що на вулицях Відня «б’ють євреїв». Редактор лондонської «Таймс» Джеффрі Доусон з цього приводу сказав, що: «… допомогти уже нічим не можна, а накаляти публіку проти Німеччини абсолютно ні до чого».

Вільям Булліт

Після розгрому Польщі, восени 1939 року, вивчаючи документи міністерства закордонних справ, вже самі німці виявили звіти польських дипломатів з Парижу у Вашингтон. У різний час вони мали доволі довгі розмови з однією дуже важливою американською персоною Вільямом Буллітом, людиною, яка була довіреною особою не тільки президента Рузвельта, а й цілого ряду впливових банківських домів з Уолл-стріт. (Булліт – походив із впливової банкірської сім’ї. В 1919 році мав секретну зустріч із Леніним, одружений на вдові Джона Ріда. Перший посол США в СРСР у 1933 році. В Москві мав роман з Ольгою Лепешинською. Він був знайомий з Булгаковим. Історики стверджують, що саме Булліт став прототипом Воланда у «Майстрі і Маргариті», а бал сатани – це прийоми на його «віллі». 1936 року призначений послом у Францію).

Рузвельт – перший, хто визнав тоталітарний сталінський режим і пішов на зближення з совєтами. Ті розмови проходили протягом осені та зими 1938 року. Булліт тоді запевняв поляків, що війна між західними демократіями і нацистською Німеччиною просто неминуча – США ніколи не змиряться з режимом Гітлера. На запитання польського посла Єжи Потоцького, чи захочуть західні європейські країни воювати з Гітлером, Булліт відповів: «Франція та Англія повинні покласти кінець усякій політиці компромісів з тоталітарними державами. Сполучені Штати мають різні, надзвичайно ефективні засоби примусу у відношенні і до Англії, і до Франції… У випадку війни ми не братимемо участь із самого початку, але ми її закінчимо». Ці розмови згодом абсолютно підтвердилися.

Коли Німеччина вдерлася у Польщу, усі спостерігали, як Англія і Франція дуже неохоче оголосили війну їй. Автор біографії Булліта Біллінгс розповідає, що восени 1938 року «Булліт прибув у Вашингтон в кінці дня 13 жовтня і одразу відправився в Білий дім, де розмовляв з Рузвельтом до світанку. Він настоював на терміновості будівництва військово-повітряних сил. Ефект від його аргументації був такий, що, відповідно офіційній історії армії сполучених Штатів у Другій світовій війні, президент розпорядився розпочати негайну кампанію військової модернізації, про що оголосив на прес-конференції наступного ранку».

Найближчий радник Рузвельта працював на …Кремль

Наближеним до президента Рузвельта, крім Булліта, який фактично відповідав за підготовку до війни, будучи активним провідником політики гітлерівської агресії у Європі, був його радник Гаррі Гопкінс і міністр фінансів Генрі Моргентау. Тут одразу хочеться зупинитися на особі Гаррі Гопкінса, аби зрозуміти, як і ким «твориться» міжнародна політика (це трохи відкриє закулісся і сучасних подій). Насамперед це людина, яка допомогла прийти до влади Рузвельту. 24 липня 1941 року в Москву на особисту зустріч із Сталіним прибув саме найближчий радник і довірена особа Рузвельта Гопкінс. Протягом декількох «довірливих» розмов з американським посланцем лідер совєтських комуністів просив допомогу: від танків, літаків, артилерійських гармат, транспортних засобів до промислової сировини і продуктів харчування. І у великих розмірах. Гопкінс усе записував. Повернувшись додому, він опублікував навіть статтю про перебування в СРСР і свої враження, де радянський вождь подавався мало не ангел Божий. Ще до повернення в Америку він відправив своєму патрону телеграму з проханням… негайно розпочати поставки, яких так гостро потребує Радянський Союз. Рузвельт одразу кинувся виконувати прохання Сталіна.

Гаррі Гопкінс і Йосип Сталін

Зрештою, не було таємницею, що Гопкінс був відомий, як полум’яний прихильник Радянського Союзу і гарячий шанувальник Сталіна. Та, можливо, справа була навіть не в особистих симпатіях Гопкінса, які розділяла на той час американська «прогресивна інтелігенція»… Доноси радянської розвідки, перехоплені й дешифровані в рамках операції «Венона» (секретна програми контррозвідки США та Великобританії з криптоаналізу радянських шифрованих повідомлень, розпочата в лютому 1943 року і завершена в жовтні 1980, яка дозволила викрити масштаби діяльності радянської розвідки в США та інших країнах і встановити або підтвердити особистості багатьох агентів), дають достатні підстави підозрювати, що Гопкінс був не просто прихильником Кремля, а його… агентом. Він був незмінним учасником усіх зустрічей «великої трійки» під час війни, активно готував ці зустрічі (про що буде пізніше), контролював переписку між керівниками держав коаліції. Саме він переконав Рузвельта прийняти пропозицію Сталіна про проведення конференції в Криму, не зважаючи, що Черчілль вважав Ялту «найбільш непідходящим місцем для зустрічі».

Архівіст КДБ і перебіжчик Василь Митрьохін, співробітник КДБ СРСР, полковник, скориставшись допомогою британської спецслужби ТСР, був переправлений в Англію в 1992 році. Архівні документи, які йому вдалося прихватити, допомогли виявити понад сотню агентів КДБ (нелегалів), а також пролити світло на деякі операції КДБ по всьому світу. Він теж стверджував, що Гопкінс був радянським агентом. Це підтвердив і перебіжчик КДБ Олег Гордієвський. (Закінчив Московський державний інститут міжнародних відносин, де втупив на службу в КДБ. З 1966 по 1970 роки під прикриттям співробітника консульського відділу посольства СРСР в Данії служив офіцером розвідки КДБ. Полковник першого головного управління КДБ СРСР (розвідка), був найважливішим агентом Заходу в СРСР з 1974 по 1985 роки, працюючи на британську розвідку. Одержав Орден Святого Михайла і Святого Георгія від королеви Великобританії в 2007 році. Живе в Англії).

А резидент КДБ Ісхак Ахмеров розвідник, полковник, керівник радянської агентури у США в 1942-1945 роках називав Гопкінса «найважливішим серед всіх радянських агентів у Сполучених Штатах часів війни». Ахмеров ще 1935 року був направлений на нелегальну роботу в США. Йому вдалося легалізуватися і завербувати ряд агентів у Держдепартаменті, міністерстві фінансів, спецслужбах, від яких в Москву надходила важлива інформація.

Генрі Моргентау

Майор Джордж Рейсі Джордан, спираючись на спостереження за роллю Гопкінса в проекті «Ленд-Ліз» (про що пізніше), теж називає його шпигуном… Ось як про це пише американське видання «Свобода. Український щоденник» від 7 грудня 1949 року (стиль збережено):

«Вашингтон, 5 грудня. Негайно після розкриття колишнього майора повітряних сил, Джорджа Рейсі Джордана, що під час війни висилало в урядових пакунках до Росії матеріали, придатні до виробу атомових бомб головно урану. Комісія неамериканських діянь палати репрезентантів почала допити над цією справою. Фултон Луїс, який минулої п’ятниці оприлюднив по радіо розкриття Джордана, був першим свідком в цій справі. Луїс сказав був в оповістці по радіо, що при висиланні посилок до Росії був помічений не тільки дорадник президента Рузвельта Гаррі Гопкінс, але теж і тодішній віце-президент Генрі Волес, який при останніх виборах був кандидатом на президента від Прогресивної партії, котру  зорганізували комуністи. Поміч Гопкінса й Волеса полягала в тому, що вони обоє давали доручення Джорданові перепускати в Росію посилки, хоч на них не дав був дозволу тодішній комендант проекту «Мангаттен» генерал Леслі Ґровс.  Джордан під час війни мав обов’язок переглядати посилки з Ленд-Лізу, які йшли повітряним шляхом до Росії. Посилки надавано в повітряній базі в Грейт Фоллс, у штаті Монтана. На переслуханні перед підкомісією неамериканських діянь в червні 1943 року вийшли наяву деякі затії високих урядовців. Тепер комісія переслухала Джордана і від нього довідалася, що в 1943 і 1944 роках російський полковник Анатоль Н. Котіков, який перебирав посилки іменем совєтської комісії часто гнівався на нього за те, що він не хотів давати дозволу на  якісь загадкові посилки в Росію і телефонував зажалення до совєтської амбасади в Вашингтоні. На такі зажалення негайно приходив телефонічний наказ від Гопкінса, щоб посилку пустити. Крім матеріялів висилано теж якісь документи, які відносилися до Оук Ридж. Тоді Джордан ще не знав, що це установа, в якій  продуковано частини для атомової бомби. Посилки йшли на адресу «Мікояна» в Совєтах. Коли Джордан не хотів давати дозволу, Котіков грозив йому кількома наворотами, що позбавить його становища при контролі посилок. Негайно після оприлюднення свідоцтва Луїса й Джорда Волес заперечив, що він мав який-небудь зв’язок з посилками до Росії, і сказав, що це тільки спроба очорнити добре ім’я Рузвельта. Леслі Ґровс тепер на пенсії, заявив, що він ніколи не давав дозволу на вивіз урану до Советів, одначе він знає, що цей матеріял висилано туди ще заки він був комендантом проекту «Мангаттен».

В цій інформації ідеться про тепер вже добре відомий «Манхеттенський проект», під кодовою назвою якого розроблялася ядерна зброя з вересня 1942 року. У проекті брали участь вчені зі США, Англії, Німеччини, Канади. В рамках проекту було створено три атомні бомби: плутонієву «Трініті», уранову «Малюк» (скинута на Хіросіму 6 серпня 1945 року) та плутонієву «Товстун» (скинута на Нагасакі 9 серпня 1945 року). Проектом керували американський фізик Роберт Оппенгеймер і генерал інженерного корпусу Армії США Леслі Гровз.

Ось так працюють п’ята і шоста колона як у Європі, так і в США. Нічого не змінилося і дотепер…Працює вона досить плідно і в Україні.

(Далі буде)

P.S. Це публіцистичне дослідження друкувала 2014 року. Але зараз, як ніколи, воно актуальне, аби люди, головами яких так вміло маніпулюють, зрозуміли: кожна війна має своїх замовників і режисерів.

 

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *