Здоров'я

Доктор Хінохара, експерт по довголіттю, жив і працював до 105 років!

Про Сігеакі Хінохару і при житті було написано багато, і після його смерті. Такі особистості – це легенди, які будуть цікаві своїми знаннями багатьом поколінням. Якщо хтось ще не чув про цього японського довгожителя, думаю, буде цікаво довідатися про його стиль життя.

Хінохара на прес-конференціїї у 103 роки.

Народився Хінохара 4 жовтня 1911 року на заході Японії. Після того, як сімейний лікар врятував життя матері, він теж вирішив вивчити медицину. Якось він почув від батька фразу, який був пастором: “Майте великі плани і втілюйте їх у життя”, яка стала для нього пророчою. Він закінчив у 1937 році Медичний коледж Імператорського університету Кіото, пізніше рік вчився в Університеті Еморі в Атланті. Практикувати почав 1941 року у міжнародній лікарні Святого Луки, а 1992 року став її директором.

У 1970 році, коли летів на медичну конференцію, потрапив у заручники: літак захопили японські радикальні комуністи-терористи.  Чотири дні провів в пастці при 40-градусній температурі.

Він написав чимало книг, першу у 75 років, а найбільш популярну, яка видалася мільйонними тиражами “Мистецтво жити. Секрети довголіття від 105-річного лікаря” – у 90 років!

Власне довголіття Хінохарі не пов’язує з якимись особливими дієтами, хоча режим життя його був суворий. “Краще не втомлювати тіло надто багатьма правилами, такими як час обіду та сну”, – сказав якось Хінохара. Зазвичай їв одне і те практично щодня. На сніданок випивав каву чи склянку молока чи апельсинового соку зі столовою ложкою оливкової олії. “Оливкова олія чудово підходить для артерій і зберігає здоров’я моєї шкіри”, – вважав довгожитель. Його обід складався з молока та булочок чи печива або взагалі з нічого, якщо був надто зайнятий. Вечеря – це овочі, трохи риби та рису та двічі на тиждень по 100 грамів нежирного м’яса.

Лікар вважає, що контроль ваги має вирішальне значення для нашого життя. Хоча, за його словами, ніколи не голодував, бо був зосереджений на своїй роботі, що також могло бути секретом його довголіття.

Зрештою, у нього були свої принципи, про які він і розповів у своїй книзі про секрети довголіття:

  • Людина отримує енергію не з їжі чи сну, а з веселощів. Пам’ятаєте, у дитинстві, якщо нам було весело, ми забували про їжу і сон. У дорослих те саме. Не варто виснажувати своє тіло надмірно жорстким розпорядком їжі або сну.
  • Довго можуть прожити люди будь-якої раси, національності чи статі. У них спільне одне: серед довгожителів немає жодного товстуна. Я, наприклад, на сніданок п’ю каву чи молоко чи апельсиновий сік з ложкою оливкової олії (воно корисне для артерій та шкіри). Обід – молоко з печивом або нічого, якщо я надто зайнятий. Коли я працюю, я взагалі не відчуваю голоду. Моя вечеря – овочі, трохи риби та рису. Двічі на тиждень з’їдаю 100 г нежирного м’яса. ( А ми постійно чуємо від лікарів та дієтологів про шкоду молокаавт.).
  • Завжди плануйте далеко наперед. Мій щоденник зазвичай заповнений до кінця наступного року – запис пацієнтів на прийом, лекції та робота у лікарні. Але в 2016 році я запланував трохи розважитись і відвідав Олімпіаду в Токіо!
  • Виходити на пенсію взагалі не варто. Але якщо цього не уникнути, постарайтеся зробити це якомога пізніше. Сьогодні пенсійний вік у Японії – 65 років, але його запровадили півстоліття тому, коли середня тривалість життя в країні була 68, а сторічних людей похилого віку на всю Японію було всього 125 осіб. Сьогодні японські жінки в середньому живуть до 86, чоловіки – до 80 років, а тих, хто перевалив за сто – 36 тисяч!
  • Діліться своїми знаннями. Я читаю 150 лекцій на рік для будь-якої аудиторії, від дошкільнят до бізнесменів. Мої лекції тривають від години до півтори, і читаю їх стоячи.
  • Коли лікар рекомендує вам здати якісь аналізи або зробити операцію, запитайте його: а чи став би він радити те саме своїм дітям, дружині або іншим родичам? Лікарі не можуть вилікувати все, що б вони нам не казали. Навіщо переносити зайві страждання? Іноді музика або тварини-терапевти допомагають краще за хірургію.
  • Щоб залишатися здоровим, ходіть сходами і самі носіть свої речі. Я переступаю відразу через дві сходинки, щоб працювали м’язи.
  • Мене дуже надихає поема Роберта Браунінга “Абат Фоглер”. Мені у дитинстві її читав батько. У ній говориться, що треба ставити собі великі цілі.
  • Біль – таємнича річ. Найкращий спосіб з нею впоратися – це зайняти себе чимось цікавим. Коли у дитини болить зуб, варто залучити її до гри, і вона відразу забуває про біль. У нас у лікарні Святого Луки багато веселощів: музика, тварини та арт-терапія. Все це дуже допомагає.
  • Не намагайтеся накопичити якнайбільше матеріальних речей. Пам’ятайте: ніхто не знає, коли проб’є його година. З собою все це не понесете.
  • Лікарні повинні бути готові до великих катастроф і приймати кожного, хто стукає у двері. Наша лікарня влаштована так, що при необхідності оперувати можна будь-де: у підвалі, у коридорах, у каплиці. Більшість людей вважали, що я з глузду з’їхав, раз готуюся до катастроф, але 20 березня 1995 року, коли секта “Аум Сінріке” вчинила теракт у токійському метро, це і врятувало життя людям. Ми прийняли 740 жертв і за дві години визначили, що це був газ зарин. На жаль, один пацієнт не вижив, проте 739 ми врятували!
  • Одна наука не здатна допомогти людям. Наука всіх нас зачісує під один гребінець, але всі ми різні, а хвороби тісно пов’язані з нашою душею. Щоб зрозуміти хворобу та допомогти людині, потрібна не лише наука, а й мистецтво. (Те, що відбувається зараз, коли щодень людям вбивають у голову інформацію про смерть від вірусу – це вже не наука, а повний медичний маразм! авт.).
  • Життя сповнене несподіванок. 31 березня 1970 року, коли мені було 59 років, я летів із Токіо у Фукуоку. Був чудовий сонячний ранок, я милувався Фудзіямою, коли літак захопили члени комуністичного осередку “Червона армія”. Наступні 4 дні я провів прикутим до крісла наручниками у 40-градусній спеці. Будучи лікарем, я спостерігав за собою з боку і був вражений, як тіло пристосовується до криз.
  • Знайдіть собі когось для наслідування та постарайтеся його перевершити. Мій батько в 1900 році виїхав до США вчитися в Університеті Дюка у Північній Кароліні. Він був першопрохідцем і одним із моїх героїв. Пізніше в мене з’явилися інші, коли опиняюся у скрутному становищі, намагаюся уявити, що б вони зробили на моєму місці.
  • Жити довго – це чудово. До 60 років ми працюємо на благо своєї сім’ї і нам легко досягати намічених цілей. Але потім треба намагатися працювати на благо всього суспільства. З того часу, як мені виповнилося 65, я працюю безкоштовно по 18 годин на день, сім днів на тиждень. І насолоджуюся кожною хвилиною.

Сігеакі Хінохара, президент лікарні Святого Луки в Токіо, помер 18 липня 2017 року – йому було 105 літ. Майже до самої смерті він продовжував приймати пацієнтів, а його записник був заповнений на п’ять місяців вперед…

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *