Історія

«Бункер Сталіна» в Коростені

Багато хто з нас чув про легендарний «бункер Гітлера» «Вервольф», що знаходиться за декілька кілометрів від Вінниці, а от про «бункер Сталіна» заговорили не так давно. Ця фортифікаційна надспоруда “Скеля” зроблена ще в кінці тридцятих років минулого століття за сотню кілометрів від Києва, фактично у центрі міста Коростень. Довгий час навіть коростенці не здогадувалися про такий надзвичайний об’єкт у їхньому місті – настільки довго він тримався у таємниці.

Скеля товщиною 40 метрів послужила надійним схроном

– «Скеля» – унікальний об’єкт на усьому пострадянському просторі. Він єдиний відновлений та діючий.
Розміщений у скелі над річкою Уж (краєвид тут надзвичайно мальовничий – враження, що потрапив у передгір’я Карпат), де за легендами була купальня княгині Ольги. Не дивно, що його вдавалося так довго тримати засекреченим. А тим паче, якщо протягом десятиліть сюди забороняли наближатися і, як розповідають старожили, навіть гуляти у місцевому народному парку.

Побудований бункер на історичному місці. Ще Нестор-літописець залишив згадку про ці скелі, де древляни ховалися від ворогів зі своїм майном й худобою та коли розгнівана княгиня Ольга палила Іскоростень, аби помститись жителям за смерть чоловіка князя Ігоря. За переказами, з каменя, що на іншому боці річки, в давнину людей скидали головою вниз у річку – таким було покарання для тих, хто не дотримувався тогочасних законів.

Коростенський укріпрайон, п’ятий за рахунком, – найпотужніший з усіх п’ятнадцяти, що були в Радянському Союзі, розпочали будувати ще 1928 року. Він проходив лінією старого кордону, так  званим «Закерзонням». Тут налічувалося 450 дотів, дзотів, артилерійських дзотів, з них чотирнадцять – двоповерхових. Будівництво «Скелі», а точніше командного пункту Коростенського укріпрайону, розпочалося 1935 року, а 1937-го вже було завершене. Ні для кого тепер не секрет, що Сталін готувався до війни, але Гітлер його випередив. Правда, військовиків у самому Коростені до війни не було, тут лише розташувався 55-й полк НКВС і штаб укріпрайону. А керував будівництвом «бункера», як і усіх союзних фортифікаційних об’єктів, генерал Карбишев.

Бункер був захищений п’ятирівневими, добре замаскованими металічними сітками, а ще півтора метра бетону, 18 метрів самої скелі й до 20 метрів пісково-глиняного насипу – такий потужний «схрон» віднайшли військові інженери, який витримував будь-який ядерний удар. Тобто над ним у найвищій точці – 40 метрів граніту й насипу! Ще навіть не переступивши поріг товстезних кованих дверей, «Скеля» вже вражає своєю потужністю.

За даними німецьких архівів (добитися якихось документів у Москві поки що не вдається), цей «командний пункт» складається з трьох поверхів. Поки що розвіданий і вже трохи облаштований другий. Що на першому і третьому – таємниця. Нібито верхній коридор має довжину до 200 метрів, а нижній знаходиться на глибині 70 метрів – це під товщею граніту і дном річки. Другий, нині «обжитий» поверх, – це коридор довжиною 146 метрів із бічними кімнатами (їх тут 28). Усі металоконструкції – з легувальної сталі, яка використовувалася для виробництва танків. Вихлопні гази виходили з дизель-генератора у труби, які стирчать зі скелі знадвору. Система зливу змонтована так, що жодні повені та бурі цьому об’єкту не загрожують. Куди виходить каналізація – невідомо. Водопостачання – з джерела, яке є у самій скелі, а вода тут настільки чиста, що з нею не зрівняється жодна інша в усьому Коростенському районі. Правда, в окремій кімнаті стоять величезні посрібнені ємкості-баки, де зберігали запаси води. Два дизелі забезпечували «бункер» електроенергією. Температура повітря тут завжди 14-16 градусів.

У кімнаті, де знаходиться вузол зв’язку, як і в інших – різні музейні експонати. Але відомо, коли цей об’єкт приймали, то єдиним недоліком було те, що не зі всіма дзотами (450!) був зв’язок. А от із Києвом та Москвою звідси могли говорити.
Запасом продуктів «бункер» забезпечували на місяць. Всього тут можна було розмістити десь дві тисячі людей. Зрозуміло, що цей «схрон» призначався не для простих смертних.


Косигін заборонив робити у скелі овочесховище

Не дивно, що така потужна лінія оборони затримала німців на підході до Києва. Сюдою не могли прорватися майже півтора місяця. А коли прорвали коростенську лінію оборони, то до столиці дісталися за 5 днів. Кажуть, що загін під командуванням майора Бєлозєрова, який обороняв командний пункт, вийшов звідси аж у районі військового шпиталю (за 4 кілометри від «бункера» на іншому березі річки Уж). Там, прийнявши останній бій, всі й загинули.

З кабінету Сталіна є окремий вихід на перший поверх. Певно, він мав у разі потреби втікати першим, всі решта – за ним. Кажуть, старожили брали котушку ниток і намагалися пробратися звідси незвіданими коридорами першого ярусу, проте нитки закінчувалися, а кінця їм не було.
У кімнатах бункера зібрано чимало цікавих експонатів, є навіть такі, про наявність яких раніше ми й не здогадувалися. Наприклад, розсекречений спеціальний протигаз, протигази для тварин і багато інших раритетних військових амуніцій.

Треба відмітити, що без ентузіазму Олега Башакова колись засекречений об’єкт навряд чи вдалося б реставрувати. Хоч він родом із Забайкалля, проте, проживши тут вже довгий час, вважає себе коростенцем. «Я вже щирий українець, залишилося ще добре вивчити державну мову», – каже мій гід. Військовою історією захоплюється ще з курсантських років. Отож, ця робота, хоч і клопітка, та для нього є цікавим захопленням.

У 60-х роках минулого століття місцеві керівники у цих підземельних приміщеннях хотіли зробити овочесховище. Але тодішній голова Ради Міністрів Косигін не дав дозволу. Навіть в кінці 80-х років, коли у Коростені проходив семінар начальників штабів цивільної оборони, сюди без перепустки, виданої КДБ, пройти було неможливо. Тоді «бункер» мав статус укриття на випадок ядерної війни.
До 1300-річчя Коростеня міський парк, що поруч зі «Скелею», облагородили, і він тепер нагадує «Софіївку» (Уманський дендропарк) в мініатюрі. А на самій «Скелі» місцеві бізнесмени, сім’я Тищенків, спорудили пам’ятник древлянському коростенському князю Малу. На скелі проводяться археологічні розкопки, де вже віднайдено давній вал, і облаштовується музей древлян під відкритим небом. Адже в сиву давнину на ній стояв замок з фортецею, який спалили у 1649 році. Отож, як бачимо, коростенці гідно відтворюють й шанують нашу непросту історію.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *