Духовність

Дермань – перше село у Європі, яке мало свою друкарню

Всі відомі українські монастирі, як правило, засновані у давні часи, і місця для них тоді вибиралися просто мальовничі. Бо, потрапляючи в обитель, кожен раз вражає не лише краса їхніх храмів, а й навколишні краєвиди. Село Дермань розкинулось у надзвичайно живописному місці на Рівненщині, неподалік Здолбунова. Тут, на пагорбах, ще у XV столітті теж звели монастир, який довгий час був культурно-просвітницьким осередком Волині.

Федір Острозький – засновник монастиря

Починаючи від Крем’янця й далі на північний схід, піднімаються так звані Волинські Татри, які високими пагорбами підпирають Полісся. Ось тут у балках під зеленим крилом Верхівського лісу й розкинулось село Дермань, яке просто вражає своєю красою. Будинки практично губляться у буйній зелені. Однак звідки б не дивився на навколишні краєвиди, звідусіль проглядаються білокам’яні мури монастиря, заснованого аж у 1447-1449 роках князем Федором Острозьким, який походив з відомої шляхетної волинської родини. А продовжувачем його справи і будівничим цього монастиря був Василь Острозький. Саме при ньому з’явилися перші монахи, тобто на зорі заснування, й у подальшому Дерманський монастир населяли чоловіки.

Так як у ті часи головну просвітницьку роль виконувала церква, то не дивно, що Дермань став одним з визначних духовних осередків в Україні. Тут була семінарія, школа іконописців, навіть приходське духовне училище, величезна бібліотека. У 1576-77 роках маєтком монастиря управляв відомий першодрукар Іван Федоров, який, безумовно, вплинув і на те, що 1581 року була надрукована “Острозька Біблія” – перше повне друковане видання всіх книг Святого Письма церковно-слов’янською мовою. А вже 1602 року встановили друкарський верстат – це перше село у Європі, яке могло похвалитися у ті часи такою дивиною.

Костянтин Острозький намагався зібрати в Дерманському монастирі найосвіченіших монахів, які б не лише дотримувалися відповідних правил, а й мали хист до науки, особливо до вивчення мов. 1602 року він видає грамоту, в якій наголошує, аби сюди приймалися монахи “способнійшіє до науки” для навчання “письма словенського, гречеського та латинського”. Це не дивно, бо освіту тоді можна було здобути з книг, видрукуваних саме на цих мовах. Не можна не відмітити, що ігуменом Дерманського монастиря тоді був призначений Ісакій Борискович – надзвичайно освічений чоловік, який вчився в Олександрії, пізніше єпископ Волинський й Острозький.

З переходом друкарні до Дерманя пов’язані переїзди туди інших видатних духовних та літературних діячів, таких як Йов Княгиницький, Кипріян (здобував освіту в Падуї і Венеції), відомий перекладами з грецької мови. Дослідники вважають, що першим дерманським друкованим виданням є “Діалог о вірі” (1603 рік), свідченням чого був каталог колекції Демидова, яка згоріла в Москві 1812 року. Останнє відоме дерманське видання датоване 6 лютого 1605 року “Лист Мелетія до Іпатія Потія о отступленії єго”, написаний в Єгипті 1599 року і перекладений на українську мову Борецьким. Зрозуміло, що розвивати книговидання у селі було складно, тому десь 1605 року друкарню знову повернули в Острог, а Борискович та Княгиницький виїхали із Дерманя.

За багатовікову історію цей монастир зазнавав чималих змін –  політична ситуація позначалася й на духовному житті. Але він весь час залишався православним.

У 1915 великий дзвін з золотими та срібними чашами та хрестами був вивезений у Катеринославську губернію (там їх слід пропав). В той час із Західної України було вивезено в східні губернії чимало церковних святинь та цінностей. А у 1941 німці вивезли 5 дзвонів, з яких тільки один повернувся у Дермань.

Підземний хід – одна з найбільших таємниць замку-монастиря

1949 року монастир реформували у жіночий, заселивши його насельницями із Зимненського. А 1960 року комуністична влада монастир закрила, перевівши монахинь в Корець. Все майно розікрали, а у святій обителі відкрили спецшколу-інтернат для слаборозвинутих дітей. Совєти знищили могили Мелетія Смотрицького (найосвіченіший український філолог кінця XVI століття, автор “Граматики Слов’янської”)  й Дем’яна Наливайка (православний церковний діяч і письменник XVI століття, член Острозького духовно-просвітницького осередку, придворний священик князя Костянтина Острозького, управитель Дерманської монастирської друкарні, брат Северина Наливайка), які теж перебували у цьому монастирі й відіграли неабияку роль у його розбудові. Є свідчення, що у 40-х й 50-х роках минулого століття кадебісти засилали в монастир своїх працівників, які розкривали повстанські угруповання, а їх у прилеглих лісах було немало.

Після проголошення незалежності України Дерманський монастир був переданий Українській автокефальній православній церкві, однак згодом московські ієрархи домоглися без згоди мешканців села забрати його до Московського патріархату. Хоча Москва не має жодного відношення до його заснування та розбудови. Більше того, князі Острозькі завжди відстоювали саме українську державність й українське православ’я.

Головним у монастирі є Свято-Троїцький храм. Ще є Федорівський, зведений на честь його засновника. Святині Дерманського монастиря – це ікони преподобного Федора князя Острозького з частинками мощей, святого великомученика і цілителя Пантелеймона з частинками мощей, ікона Богородиці “Троєручиця”, преподобного Іова Почаївського з частинками мощей і чудотворна ікона Казанської Божої Матері. Найбільші дари прихожани приносять образу Божої Матері, віруючи в її чудодійну силу. Останнім часом тут з’явилися ще й інші святині: ікона “Хрещення Господнє”, яка обновилася 1996 року, й ікона Божої Матері “Семистрельна” – вони мироточать.

І ще один цікавий факт. Підземний хід – чи ненайбільша таємниця замку-монастиря, який прив’язаний до монастирської криниці… Та от вхід до криниці замурований. Хоча заслужений журналіст України, родом із Дерманя, Володимир Дрозюк в одній із публікацій писав: «Я особисто разом зі своїми однокласниками, озброївшись кишеньковим ліхтариком, на раз лазили туди. Щоправда, дійти до самого рівня води у колодязі ми не наважились, але метрів 10-15 підземним ходом побродили. Так ось там, праворуч по ходу, є масивні, ковані залізом двері, закриті на величезний замок.» Що за ними ніхто не знає…

Нині у монастирі перебуває майже 50 послушниць різного віку. Частіше вони приходять сюди з Рівненської та Хмельницької областей. Монастир розбудовується, облаштовується – навколо порядок, як і має бути біля храму чи святині. Монахині, окрім служіння Богу, виконують послух, обробляючи десять гектарів землі, доглядаючи корів, коней, на власній пекарні випікають хліб, зрештою, у них завжди є чим зайнятися. На території монастиря можна зупинитися в готелі, аби провести тут стільки часу, скільки цього потребує душа.

Однак справедливість має восторжествувати, і монастир має перейти під юрисдикцію української, а не московської церкви.

Ольга ЖАРЧИНСЬКА

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *